Та процес природного формування епітетології, як це не видається на перший погляд парадоксальним чи нісенітним, відчув на собі дошкульного впливу різноманітних каузальних чинників. З поміж інших, особливо виділимо розквіт протягом 1930-1950-х рр. філологічної лженауки. Епітет негласно було визнано настільки дріб'язковим елементом літературно-художнього твору, що ним і не варто цікавитися. "Псевдовчений не любить займатися дріб'язковими справами, він вирішує тільки глобальні проблеми і, за можливістю, такі, що не залишають каменю на камені від усієї існуючої науки" [17]. Активність лженауки та її персоніфікованих провідників призвела до штучного гальмування наукових пошуків, відчутного сповільнення темпів розвитку епітетології.

Отже, під епітетологією можемо розуміти загальну назву філологічної наукової галузі, мета якої зводиться до всебічного вивчення епітета, обґрунтування теоретико-методологічних засад його дослідження, скрупульозного аналізу діахронії епітетних структур та специфіки їхнього функціонування в літературно-художньому тексті.

Оскільки епітетологія найперше в якості основного об'єкта дослідження передбачає епітет як елементарну складову художнього тексту, а найчастіше і переважно - тексти поетичної ґенези чи тексти високого рівня художньої впорядкованості, цілком доречно визнати найвагомішою складовою епітетології саме поетику епітета. Інакше кажучи, можемо вибудувати своєрідну ієрархію дефініцій: вся наука про епітет - епітетологія; поняття "поетика епітета" диференціюється у відповідності до вищевикладених положень на дві складові - загальні положення щодо природи (специфіки) та закономірностей функціонування епітета варто іменувати "теорія епітета"; дослідження особливостей конкретно-художнього втілення епітета в тексті твору - "поетика епітета". Вести мову про якісь ще понятійні утворення, мабуть, не зовсім доречно. В. Григор'єв відмовився ж від поняття "стилістика слова", віддавши перевагу - "поетиці слова". Те ж саме слушно вчинити і в галузі епітетології, оскільки утворення на кшталт "стилістика епітета" так чи інакше будуть дублювати за змістом і суттю одну з трьох запропонованих до виокремлення наукових ділянок.

Відповідно існує необхідність більш точного вжитку ключових понять, без оперування якими провести ефективний аналіз в царині епітетології неможливо. Коли відбувається розгляд особливостей поєднання означення та означуваного в теоретико-загальних аспектах, тоді варто вживати поняття "епітет" як еквівалентну частку поняття "мова". Коли ж проводиться аналіз епітетних структур в безпосередньому текстовому оточенні, тоді поняття "епітетна структура" сприймається як частка реалізованої авторсько-естетичної потенції, себто - мовлення.

Саме в межах епітетології може отримати реалізацію цілісний та системний аналіз епітета із залученням широких просторів естетики та герменевтичної інтерпретації. Задля максимально повного та ефективного вивчення епітета до цього процесу варто узвичаїти залучення спеціалістів різноманітних наукових галузей - істориків, культурологів, філософів, психологів, інформатиків тощо.

Компендіум викладеного: епітетологія — загальна теорія епітета й емпіричне вивчення епітетних структур (дуального поєднання означення та означуваного) в їхній емфатичній функції, в єдності художньо організованої цілісності (архітектоніки) та естетичного сприйняття (внутрішньої форми).

На сучасному етапі розвитку епітетологія, звичайно, ще не отримала ознак на лише повністю сформованої наукової галузі, але й бодай закінченої системи поетики, тобто не стала "каталогом чи описом усіх поетичних прийомів у всіх категоріях поетичної побудови" [13, 92]. Тому нагальними методологічними завданнями можемо вважати такі: послідовне та підкреслене виокремлення епітетології та поетики епітета в якості важливих розділів науки про мистецтво слова; неухильне та витримане втілення принципів, концептуальних положень, здобутків теорії епітета. При цьому не варто вести мову про абсолютну локалізацію епітетології, теорії епітета, поетики епітета навіть в межах філології. Взаємодія з іншими філологічними дисциплінами та науковими галузями також зберігає статус необхідної умови. Однак задля досягнення успішних і плідних результатів доречно усвідомити епітетологію, як синтетичне поєднання теорії епітета та поетики епітета, в її генетичній та історичній самобутності, естетичній самоцінності, системній єдності, що зумовлені унікальними закономірностями та підпорядковані особливим установам.

Список використаних джерел

Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы / Сергей Аверинцев. - СПб. : Азбука-классика, 2004. - 480 с.

Амиров В. М. Агитационный предвыборный сверхтекст : организация содержания и стратегии реализации : дис. ... кан. филол. н. : 10.02.01 / Амиров Валерий Михайлович. - Екатеринбург, 2002. - 228 с.

Апостолов Н. Н. «Лиловый» цвет в творчестве Толстого // Толстой и о Толстом : Новые материалы / Главнаука Наркомпроса; Труды Толстовского музея. - М., 1927. - Сб. 3. - С. 175-177. - Режим доступа: http://feb-web.ru/feb/tolstoy/serial/tt3/tt3-175-.htm

Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики : исследования разных лет / М. Бахтин. - М. : Худож. лит., 1975. - 504 с.

Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин. - М. : Искусство, 1979. - 424 с.

Буслаев Ф. И. Преподавание отечественного языка / Федор Иванович Буслаев. - М. : Просвещение, 1992. - 512 с.

Виноградов А. К. Эпитет, имя, титул в письменных памятниках Куша / А. К. Виноградов. - М. : Акад. гуманитарных исслед., 2006. - 195 с.

Виноградов В. В. Проблемы русской стилистики / В. В. Виноградов. - М. : Высш. школа, 1981. - 320 с.

Гочева З. Епитетите на Тракийския конник / З. Гочева // Палеобалканистика и старобългаристика. - Велико Търново, 1995. - С. 285-296.

Григораш А. М. Эпитеты эмоционально-экспрессивной окрашенности в рассказе И.А.Бунина "Антоновские яблоки" / Григораш А.М. // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 2000. N5. - С.11-14.

Григорьев В. П. Поэтика слова. На материале русской советской поэзии / В.