УДК 811.11Г377

Ситник Н.В.

КОНЦЕПЦІЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В ТРИЛОГІЇ "ВОЛОДАР ПЕРСТЕНІВ" ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ФРАГМЕНТУ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

У статті розглядається концепція віртуального простору в трилогії Д.Р.Р. Толкіна "Володар Перстенів" як засіб реалізації фрагменту мовної картини світу. Аналізується мовне втілення культурно-історичних, етно-лінгвістичних та релігійних складових в топонімії створеного Толкіном вторинного світу.

Ключові слова: віртуальний простір, топонім, мовна картина світу.

Сучасна наука поставила в центр дослідження унікальні системи, що історично розвиваються, у які як особливий компонент включена сама людина. Як підкреслює О.В. Мякшева, "ніякий інший вид діяльності людини не є більше людським, ніж мова, і ... отже, ніяка інша наука не може бути більше фундаментальною для планування кращого світу, ніяка інша наука не дає більшого для пізнання нас самих. Синтезуюча, системна тенденція є провідною рисою становлення сучасної науки, у різних напрямках якої накопичуються елементи того знання, що дозволяє глянути на мову як ціле в межах іншого цілого через міжрівневі зв'язки" [12, 226]. Таким чином, традиційна лінгвістична проблематика одержує своє вирішення у контексті актуалізованих у сучасному гуманітарному знанні ідей і понять антропоцентричної парадигми. Ми ж входимо в перехідну зону між предметним полем мовознавства й проблемними полями суміжних з ним гуманітарних наук, і цим створюються умови для розкриття міждисциплінарних зв'язків і вироблення взаємно координованих знань. Ми розділяємо точку зору В.І. Постовалової, яка вважає, що "послідовне проведення антропоцентричної програми у вивченні мови висуває на перший план проблеми, що стосуються розкриття взаємозв'язку людини і її мовної активності", проблеми співвідношення мови й духовної діяльності людини, мови й мислення (свідомості) і цінностей людини, мови й культури, мови й пізнання, мови й суспільства" [13, 352].

Можна сказати, що мова специфічно відбиває об'єктивний фізичний простір. Мова як одне з найважливіших явищ цивілізації пронизана просторовими координатами й наповнена лексикою із просторовим значенням. Реальний простір як форма існування матерії - єдиний, але засоби його репрезентації відрізняються в концептуальному плані, тим самим виступаючи матеріалом для виявлення мовної картини світу (МКС).

Поняття мовної картини світу в лінгвістику вводять неогумбольдтіанці, підкреслюючи важливість вивчення мови не самої по собі, а у зв'язку з її культурними функціями. Мовна картина світу в концентрованій формі виражає проблему "об'єднання в одній онтології двох семіотичних різнорідних утворень - мови й культури" [7, 37].

Мовна картина світу (МКС) існує як частина більш широкої й цілісної картини світу, у ній зафіксована специфічна для даного мовного колективу схема сприйняття дійсності. Фундамент мовної картини світу становлять значення, що "вилучаються з мовних форм, а потім абстрагуються на цій основі" [10, 143]. Субстратами мовної картини світу виступають мовні форми, тобто знаки, які як члени семіотичної системи є двопланові й поєднують значення зі знаками. Як відзначає А.А. Буров, МКС як об'єкт дослідження в сучасній лінгвістиці цікава тим, що в її пізнанні варто задіяти комплекс традиційних і нетрадиційних методів вивчення. "До першого ми віднесемо методи, розроблені теорією лексичної номінації (від опису й систематизації -до компонентного й дистрибутивного аналізу семантичної структури слова) і в теорії функціонально-семантичних полів. Своєрідною ланкою, що "поєднує" традиції й сучасність, тут виступає семіотика як новий принцип "означеної" ідеології XX століття" [5, 34-35].

Останнім часом одержала поширення точка зору, згідно з якою поняття МКС розглядається в загальному контексті древньої проблеми зв'язку мови й мислення (або свідомості) і, зокрема, концептуалізації світу мовою. При цьому вчені звертають увагу на два аспекти зв'язку мови й свідомості: 1) відбиття в мові моментів суспільної свідомості - культури, цивілізації, соціуму і його інститутів й 2) вплив самої мови на суспільну свідомість або на свідомість окремого індивіда. Саме ці аспекти визначають характер і напрямок досліджень у сфері концептуалізації мовою світу, іншими словами, як мова членує світ і як вона визначає його.

О.А. Корнілов відзначає, що МКС логічніше було б визначати як "сукупність національно- специфічних відображень у даній мові окремих фрагментів" [9, 92]. Однак О.А. Корнілов переміщає сферу своїх інтересів на культурно-історичну й етнічну специфіку окремо взятої мови, а не на взаємодію МКС і просторових орієнтирів. Слідом за А.А. Буровим ми відстоюємо думку, що "МКС природно виходить у постійно мінливий простір світу <...> в основі структуризації МКС відбувається трансформація реального часу й простору у віртуальний простір-час, коли час стискується до нуля, а простір стає нескінченністю, тобто миттю-нескінченністю" [13, 67].

Реальний простір не співвідноситься прямо з жодною мовною категорією, а мовна картина світу не може бути повністю адекватна дійсності: результати пізнавальної діяльності людини не тільки фіксуються мовними засобами, але й функціонують у мовних добутках (у діалектах, у розмовній мові, у літературно-художніх текстах) [6; 10]. Як справедливо зауважує Ю. Степанов, концепт "простір", разом з концептом "час", що конституює константу "Світ", є поняттями великого ступеня абстракції [14, 145].

Простір як одна з фундаментальних категорій людського світосприймання припускає різні інтерпретації, що пов'язано із гносеологічною проблемою відбиття дійсності свідомістю людини. З цією філософською проблемою пов'язана й проблема мовознавства - концептуалізація засобами мови категорії простору.

Проблема існування різних "просторів" пов'язана з тим, що просторові подання можуть бути розглянуті як мінімум у двох аспектах: 1) у