УДК 398.21 (477.47)

Шевчук В.В.

КАТЕГОРІАЛЬНІ ФОРМИ ТОПОНІМІЧНИХ ЛЕГЕНД ТА ПЕРЕКАЗІВ НА ПОДІЛЛІ

У статті робиться спроба простежити категоріальні форми легенд та переказів Поділля на основі аналізу деяких груп локальних топонімів Поділля, про які подана фактична інформація.

Ключові слова: Топонімічні легенди та перекази, Поділля, категорія, форма, назви населених пунктів.

Духовна спадщина подолян непідвладна часовому простору, оскільки в порівнянні з матеріальним надлишком культури духовне - вічне, бо пронеслося надбанням внутрішнього стану. Тому-то "основою етнонаціональної самосвідомості, як відомо, є уявлення про історичну долю свого народу, його історичні традиції, що, в свою чергу, увиразнилися у вимірах категоріального спрямування, логічне вираження якого відбиває найзагальніший ареал у реальній дійсності [7, 118]. Тому-то об'єктом нашого дослідження постають умови зростання національної самосвідомості етнорегіону, активізується почуття до свого народу, зростає інтерес до свого історичного минулого, до витоків національної культури [1, 5].

Топонімічна легенда або переказ як різновид світобачення народу та їх аналіз свідчать про те, що територія Поділля була заселена ще в доісторичні часи, а тому дана категорія вимірно пройшла для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, існуючи незалежно від них. Аналіз усіх явищ несуть визначені назви ойконімів (топоніми, гідроніми, ороніми тощо) які ввібрали джерело свого існування у житті народу.

Так, закономірно фольклористикою ведеться, що розкриття змісту народного твору дає можливість визначити його історичний характер як еволюційної форми, що визначає внутрішню принагідність у відношенні до зовнішньопредметних пояснень. Форма як категорія - "зовнішній вияв якого-небудь явища, пов'язаний з його сутністю, змістом" [8, 618].

І все ж постає питання, в чому полягає специфіка топонімічної легенди і переказу? Насамперед, це процес, який уподібнюється значеннєвості факторологічного (соціально-політичного) аспекту. Уваги слід надати тому, що топоніми не можуть існувати ізольовано, оскільки постає значущість постійної зміни об'єктів у сукупності номінативного спрямування. Звідси як висновок постає, що специфікою топонімічних досліджень виступає коло інтересів значно ширшої інформації (за лінгвістичну), оскільки топоніміка як системна галузь знань - це не що інше, як синтез багатьох наук. Перед тим як робити спробу у поясненні предметності топонімічної дисципліни, слід виокремити топонімічну прозу (легенду та переказ) Центрального, Західного та Східного Поділля за категоріальністю тих форм, які діляться на:

а) іменні (або номінативні форми назв населених пунктів, які виникали, як правило, від першозаселенця чи ж героя-сподвижника, який відзначився в обороні тієї місцини, в якій мешкав, - с. Іванків, Адамівка, Марківці,, Матвеєха, Боришківці, Вітківці тощо);

б) предметні (за колом діяльності - с. Топорівці, Черепівка, Копистин, Коритне, Шибено);

в) флору і фауну (назви, що сформувалися від наявної чисельності рослинного і тваринного світу):

тваринний світ (с. Вовковинці, Чорнокінці, Копитинці);

пташиний (с.Пугачівка, Горловиця, Комарівка, Курупачина, Чаньків);

рослинний (с.Абрикосівка, Рідкодуби, Міжлісся, Грушка, Тростянець, Крушанівка);

г) за ознаками людської поведінки та зайнятості (обумовлений системою ціннісних координатів, які сформувалися в людині за роки її життя - с. Колодіївка, смт. Сатанів, Городниця, Просівці, Сахкамінь);

ґ) географічні (за місцем розташування - с. Ставчани, Озеряни, Долинка Ставища, Прислуч);

д) етносоціальні та етнонаціональні групи назв (с. Гута, Солобківці, Карвасари, Калагарівка).

Окрему групу становлять ті назви населених пунктів, які приналежали комусь як об'єкт

власності, наприклад "Попівка" та малозрозумілі найменування: с. Тартак, Губин, Стипок та ряд інших топонімів.

Аналізуючи групу іменних ойконімів, акцентуємо увагу на походженні назв сіл Марківці (Красилівський р-н, Хмельницька обл.), Боришківці та Вітківці (Кам'янець-Подільський р-н, Хмельницька обл.). Назва с. Марківці виводиться від першозаселенця на ймення Марко. У легенді йдеться, що "чума почала косити всіх: малих і дорослих не перебираючи. Вимерли всі люди. Лишився тільки один чоловік на ім'я Марко, якого не зламала страшна хвороба. Залишив він опустіле село. Пройшовши декілька миль, на горбистій місцевості вирив собі землянку і поселився у ній. Так Марко заснував село, яке відтоді стало називатися Марківцями" [12, 409]. Іншого змісту набирає споріднена сюжетом легенда, про походження назв сіл Боришківці та Вітківці. Мова ведеться про те, що під час нашестя турків і татар на подільській землі люди постійно шукали пристановища для мирного життя. "Так, з-за Дністра гонимі бідою і злиднями прийшли в наші краї два брати: Борис і Віктор. Поселились вони по два боки річки Збруч. Борис на тому боці, де зараз село Боришківці, а Віктор у нас. Звідси і назви сіл: Боришківці і Вітківці. І до сьогодні ці села є побратимами" [12, 307].

Іншу групу назв складають йменування предметного характеру. Чіткого окреслення набувають оповіді про створення сіл Коритне і Шибено. Назву першого села - Коритне - виводимо від того, що поблизу одного населеного пункту проходив подорожній шлях. Всі, хто проходив повз цей шлях, зупинялися, бо ніде не було смачнішої води, ніж у цій місцині. "Але заходили сюди пити воду не тільки піші люди, а й цілі загони військових, купців, які заїжджали напоїти коней, бо стояли в поселенні великі корита, де можна було напоїти худобу. Ось і стали називати поселення Коритним" [13, 277].

Загальновідомо, що монголо-татарське іго спустошувало землю і це не змогло не віднайти свого відбитку в усній народній творчості. Так, назву села Шибено слід подати в тій інтерпретації змісту, який робить відбиток на тому, що в часи нашестя ворога у