Людина завжди вбачала в житті рослин, тварин, птахів чиселенність людських якостей, відносини і почуття. Переважна більшість легенд цієї групи відображає перетворення людей у рослин чи тварин ("Як мати стала зозулею", "Кропива", "Легенда про сестер, що стали берізками" тощо).

Не слід забувати, що "топоніміка всякої місцевості тісно пов'язана з навколишнім рослинним світом (хміль - Хмелівка, сосна - Соснівка, дуб - Дубина, верба - Вербка тощо), з географічним поширенням окремих видів рослин та їх угрупувань" [2, 42].

Поряд із різновидом такого типу легенд і переказів заслуговує на увагу цикл про чисельність чи ж часту наявність тих чи інших об'єктів, які простежуються на певній території. Низка назв свідчить про поширення ряду диких і свійських тварин на певній території (жаба - Жабинці, коза - Чорнокозинці, щур - Щурівці і т. д.). "Топоніми, в яких відбиті багатство і історія рослинного і тваринного світу певної території, мають важливе пізнавальне значення. Вони розкривають складні взаємозв'язки і вплив людини на природу, вводять нас у сферу суспільно-історичної діяльності місцевого населення на різних етапах розвитку суспільства.

Зразками цього типу легенд і переказів можуть стати: "Вовковинці", "Копитинці", "Курупачина", "Чаньків", "Рідкодуби", "Міжлісся", "Крушанівка" та ряд інших.

Так, назва с. Вовковинці (Дережнянський р-н, Хмельницька обл.) веде своє тлумачення від того, що колись селище було хутірком, а довкола простягався ліс на багато кілометрів. І от з того лісу доносилося виття вовків. Звідси й назва Вовковинці [16, 89]. Іншого пояснення набуває легенда Копитинці, котра виводить свій зміст ще за часів монголо-татарського нашестя. Біля однієї річки, на болотяному березі, татари зупинилися напоїти коней. Згодом люди, які почали тут оселятися, побачили багато слідів від копит тих коней [20]. Так і з'явилася назва Копитинці.

У сьогодні діючого ойконіма с. Йосипівна (Старосинявський р-н, Хмельницька обл.) була первинна номінація Курупачина. В давнину в цій місцині водилося багато куропаток. Від того і назвали село Курупачина. Так само із-за наявності чисельності об'єкта з'явився й інший топонім Чаньків, який увиразнився від множинності чайок, що літали над селом [17, 283].

На честь дерев крушини виокремилася номінація Крушанівка. Проте не існує єдиної версії походження села Міжлісся (Барський р-н, Вінницька обл.). За одним трактуванням, воно походить від прізвища братів, за іншою - від назви села, оскільки первинним було Голотки, але подивилися, що кругом ліси, то і назвали Міжліссям [18, 250].

Низка легенд та переказів топонімічного спрямування виводиться від ознак людської поведінки та зайнятості ("Сатанів", "Просівці", "Городниця"). Існує двоваріантний аспект легенди у тлумаченні Сатанова (Городоцький р-н, Хмельницька обл.). Перший виводиться від того, що коли татари намагалися загарбати цей край, то їхній полководець побачив прекрасний сад, а тоді й промовив: "Ой, який прекрасний сат". Від цього слова і з'явився ойконім Сатанів. З історичної хроніки виведено, що у 1531 році татари настільки спустошили містечко, що в 1532 р. король Сигизмунд змушений був звільнити його жителів від податків. Подібні напади на Сатанів мали місце і в наступні роки [15, 201]. Друга ж версія розповідає нам про те, що колись тут виробляли різних божків, сатанів. Маємо схильність припуститися до тієї думки, що назва вивелася саме від другого варіанта легенди, оскільки є свідчення того, що до Сатанова завозили із сусіднього села Іванковець вапняк, з якого і робили так званих "сатанів" [19, 288]. Цікавого змісту набуває легенда про походження с. Просівці (Підволочиський р-н, Тернопільська обл.). У легенді йдеться про це так, що колись давно вирощувалося тут чимало плантацій проса. Про це місце, де вирощували і сіяли просо, знали всі, а про людей цих, що сіяли просо, казали: "Просівці" [21, 411].

Географічного циклу набувають легенди за місцем розташування ("Прислуч", "Ставища"). Так, назва с. Прислуч (Полонський р-н, Хмельницька обл.) зводиться від неподалік розміщеної ріки

Случ. "Там, де теперечки Гільків горб находитьсі, було собі невеличке село. В тім селі жили собі люди. Та прийшли татари в то село і порізали всіх людей, а хати їх поспалювали. Але були люди, які спаслися від ворога, бо поїхали в город на ярмарку. І ті люди знов заселили те село. І з тих пір називалось село Татарисками того, шо татари порізали людей. І так було би до сіх пор називалосі воно, але протікає у нас річка Студениця. І загатили люди су річку і зробивсі став. Але приїхав раз в село начальнік з району і почав хвалити став: "Ну й став! Ну й став!" А потім запропонував, шоб се село перейменували на Ставище. Так і зробили. Називаєтьсі село Ставищем. Але старі люди i досі кажуть Татариска [22, 92].

Тому географічні об'єкти "виділяються за принципами або природних ознак, або суспільної значущості їх у житті і діяльності людей. Топонімічні прозові твори відтворюють результати діяльності людини: спеціалізацію ведення господарства, будівництва житла, розвиток народних промислів.

На розмежування мотивів топонімічних переказів впливають історичні фактори. Розвиток цивілізації міняв цінності, і життєво важливі об'єкти поступово втрачали свою провідну роль. На перший план