висувались інші" [5, 12]. До так званої етносоціальної або етнонаціональної групи назв відносимо ті, які увібрали вплив втручання з боку інших етносів. В певну добу територія етнорегіону Поділля знаходилась під чужоземним пануванням. І з огляду, на обставини не могло все обійтися без втручання у культуру та життя населення. В цьому руслі увагу слід спрямувати на походження етнотопоніма с. Гута (Дунаєвецький р-н, Хмельницька обл.). В оповіді легенди помічаємо, що виокремився ойконім: від того, що на цьому місці, "де тепер розміщене село, був скляний завод, який збудували австрійці. В той час територія Старої Гути була покрита лісами. Тому було вигідно будувати тут заводи.
Коли лісів не стало, віджив цей спосіб виробництва скла, старі заводи знищувались або переводились в інші місця. Недалеко від Смотрича було побудоване нове селище із заводом, яке стало носити назву "Нова Гута", а за старим селищем залишилась назва "Стара Гута" [23, 396]. І від того, що життя під час тих обставин як діяв завод було тут добрим, то і асимілювалася назва Гута, що з німецької означає "добре".
Інший аспект має легенда про походження с. Калагарівка (Гусятинський р-н, Тернопільська обл.). Суть її полягає у тому, що турки, коли побачили нашестя ворога, почали кричати: "Калагур" (тобто рятуйтеся) [24, 240].
М.Чорнопиский, торкаючись питання категорій топонімів, зазначає: що їх "розрізняють за величиною та важливістю географічних об'єктів" [11, 7]. Топоніми мають велике пізнавальне значення, оскільки перебувають у тісному зв'язку з розвитком історії Подільського етнорегіону, рівнем його суспільних відносин та культурою. Об'єктами даного дослідження постає не сам предмет топоніміки безпосередньо, а ті системи, які надають детальнішого вивчення розділу - макротопоніми і мікротопоніми. Існує більш вищий, "надтопонімічний" тип - макротопонім, що включає предметність більш значущих фізико-географічних і політико-адміністративних об'єктів [9, 46]. "Макротопоніми - це назви збірних об'єктів. Встановлені вони, скорше, не населенням, що проживає на цій території, а науковою таксономією у працях географів, на географічних, топографічних та адміністративних мапах тощо. Таким макротопонімом є Волино-Подільська височина" [11, 7]. "Макротопоніми, будучи надбанням наукових робіт, складають вищий класифікаційний ярус. Вони часто залишаються невідомими місцевому населенню, яке користується власне топонімами і мікротопонімами. Це свідчить про те, що кожний з ярусів, що виділяється нами, має своє призначення, свої "зони" вживання, своє коло осіб, що їх вживає. При цьому в реальних життєвих ситуаціях ці яруси перетинаються." [9, 46].
Тому макротопоніми мають схильність визрівати в руслі індивідуальних назв географічних (гірських, річкових) систем або політико-адміністративних територій.
"Назви дрібних географічних об'єктів, популярність яких не виходить за межі вузького кола людей, що живуть в одному місці, прийнято називати мікротопонімами. Первинні мікротопоніми сходять безпосередньо до імен прозивних і відрізняються від них лише своєю тісною приналежністю до одного конкретного місця: Камінь, Мох (тобто болото), Мала Купина, Мочар, Липова Поляна" [9, 43]. До свого складу вони можуть включати назви людей ("Оксанина криниця", "Устимове джерело", "Ратвинські вали", "Ульянів став" і т.д.). Мікротопонім вирізняє назву невеликого місцевого географічного об'єкта та частин макрооб'єктів (лісків, урочищ, полів, стежок, пасовищ тощо). Перш за все, їх значна частина виконує функцію локальних орієнтирів на прилеглій місцевості [10, 318]. Сюди, наприклад, віднесемо Семенів яр, Залуцька печера, Улашківські камені і т.д.
Таким чином, "можна виділити мікротопонімію, що склалася природно, і мікротопонімію, створену штучно. Природно творена мікротопонімія припускає тривале перебування народу на певній території" [9, 43]. Проводячи паралель мікротопонімії поряд з топонімією слід наголосити на їх системності. Зокрема, той факт, що вони окреслюють системно-розрізнювальну структуру, свідчить, що вони становлять ієрархічно різні рівні. "Власне топоніми даної локально обмеженої території в своїй еволюції орієнтуються не на мікротопоніми своїх місць, а на топоніми сусідніх областей, утворюючи з ними системно-топонімічні зв'язки. Тому вони швидко відриваються від тих мікротопонімів, що їх породили, і продовжують своє існування в інших умовах, в іншому оточенні" [9, 45]. Тому, маємо можливість простежити той факт, що переважна більшість мікротопонімів піддається змінам. Так, Ю.О. Карпенко, аналізуючи топоніми Буковини, показує, що найзначнішим змінам піддаються мікротопоніми, сильно і достатньо швидко міняються назви населених місць, міняються і гідроніми, але повільніше. "Мало знайдеться лексичних шарів, які були б такими рухомими, такими нестійкими, як переважна більшість власних географічних назв", - пише він [4, 38].
Отже, мікротопоніми - продукт багатовікової творчості народу (зміна населення веде до масової зміни мікротопонімів). Звідси, мікротопоніми утворюють найрухомішу варіацію топонімії.
Нерозривно, поряд з топонімією, виокремлюють ще одну сферу досліджень - гідронімію. Гідронімія, як і будь-яка інша з вищезгаданих сфер пошукового доробку, здійснює пошук номінації (похідності) з боку водного середовища. "Гідронімія включає ряд назв, мало схожих один на одного об'єктів, які характеризують наявність в них води: моря, затоки, притоки, порту, бухти, лиману, болота, озера, річки, струмки, джерела, колодязі, водопади, водосховища. Сама відмінність в якості цих об'єктів дозволяє річці і водоспаду, що знаходиться на ній, не мати однакових назв. І навпаки, окремі гідроніми можуть бути пов'язані назвами з негідронімічними об'єктами" [9, 49]. Як мікротопоніми, так і мікрогідроніми, зокрема назви кутків села, озер, боліт та ін., є архаїчними за своїм походженням.
Відомо, що "перші населені пункти (ймовірно містечка) в Україні почали виникати ще