УДК 001 (477)(092):2287

Є.І.Сохацька

Плекаючи духовність: національний аспект релігійних проповідей митрополита іларіона (Івана Огієнка)

У статті проаналізовано релігійні проповіді Івана Огієнка, вміщені, зокрема, на сторінках його перших канадських видань «Слово Істини» (19471951 рр.) та «Наша Культура» (19511953 рр.), під кутом зору вияву в них національної української ідеї та державницьких орієнтирів.

Ключові слова і словосполучення: критика безбожництва, моральноціннісні орієнтації, національно зорієнтована особистість, роль рідної мови, рідних традицій.

Предметом нашої уваги буде виявлення в проповідях митрополита Іларіона перших канадських років національнодержавницькою стрижня, цього невід'ємного й основоположного кореня його творчої спадщини. В особі митрополита Іларіона (Івана Огієнка) щасливо поєднувалися риси державникапатріота, релігійного діяча та філософ амислителя.

Позбавлений наукової кафедри в силу певних обставин (після Кам'янцяПодільськош та Варшави), Іван Огієнко змінює мантію професора на мантію проповідникаархієпископа (Холм), згодом митрополита (Холм 1944 р., Вінніпег1951 р.).

Перші канадські часописи свідчать про неабиякий хист Івана Огієнка як духовнорелігійного діяча та організатора українського культур нопросвітницькош життя в Канаді.

Велике місце на сторінках «Слова Істини» займають релігійнобошсловські праці самого митрополита Іларіона: «Догматичний і канонічний стан Української Церкви» (1948. 4.812; 1949. 4.2 (14); Ч.З (15), 4.5 (17); 1949. Рік Ш. 4.1 (25); «Іконостас. Історичний нарис» (1950. 4.5 (22); «З життя ХолмськоПідляської єпархії в рр. 19391944». 1949. 4.2 (14), 4.4 (16); «Аскет Українець. Старець Паїсій Величковський (1950. Ч.7 (31). С. 1318; 4.9(33). С.2223); «Назви Бога» (1949. 4.7 (19). С.39); його ж тлумачення висловів з Біблії «І не введи нас во іскушеніє» (1949. 4.9 (21). С. 14) та ін. До цих статей примикала праця В.Савійськош «Тернистий шлях Православної Церкви в Польщі» (19201939 рр.)» (1949.4.4 (16).С.916;Ч.7 (19).С. 1318) та ін. Велася рубрика «Життя Митрополитальнош Собору в Вінніпегу» (19481951 рр.)».

У «Нашій Купьтурі»були вміщені: «Наш Символ Віри. Його повстання й історія. 1500літній ювілей його вселенського вжитку» (1951. 4.1, 2), «Всесвітня трагедія. 500ліття упадку Візантії» (1953. Ч.1011 (187188), «Рідна мова й Біблія» (1952. 4.7 (172)) та ін.

Діяльність митрополита Іларіона в Канаді др Дмитро Бучинський охарактеризував як діяльність невтомного учителя у статтіпередовиці «Невтомний учитель» (НашаКультура. 1953. 4.45 (181182). С.58). До речі, названа стаття ще до її публікації була передана в програмі радіотрансляції через іспанське національне радіо в Мадриді 3 лютого 1953 р., де жив Д.Бучинський. Такого високого імені Іван Огієнко був удостоєний передусім за плідну наукову працю в царині українського мовознавства. Не було року, щоб проф. Огієнко не поповнив мовну скарбницю новою працею. «З того часу, заявляє автор, придбав він собі заслужено почесне ім'я Невтомного Учителя Рідної мови» [1, с.б].

Основне ж своє призначення у Канаді Іларіон вбачав у відродженні Української Православної Церкви. Так і сприймали його переїзд у Канаду віряни. «Ви, Владико, йшлося у листі до Іларіона під назвою «Ми щиро молились» з австрійського табору ДіПі в м.Ляндяку, Тіроль, вірний сторож нашої загальнонаціональної справи, стовп Святої Української Православної Церкви! Ваша безперервна й невсипуча наукова, громадська й архипастирська праця є для нас живим прикладом, дороговказом життя нашого! Не залишайте нас своєю архипастирською опікою й молитвами. Покладаємо на Вас, Владико, наші надії, що Ви, з Божого благословення, виведете нас, як старозавітній Мойсей, на волю у Рідний Край, на теплі води, на ясні зорі, у край хрещений» [2, с.9].

Цій меті слугували різні види діяльності Іларіона у Вінніпезі: і відправа релігійних служб в Митрополитальному Соборі, і його релігійні проповіді та пастирські послання. Відродження Української Церкви, тобто її відхід від Церкви Московської, тісно перепліталося у Іларіона з просвітительськовиховною роботою на піднесення національної свідомості української громади, утвердження української національної ідеї.

З цього погляду великий інтерес становлять його церковні проповіді. Всі вони, попри релігійний зміст, містили положення, що відзначалися актуальністю, високим національним пафосом. Багато з них транслювалися на підрадянську Україну, матірню землю митрополита. У посланні «Любімо свою Церкву», трансльованому «Голосом Канади» 1го липня 1952 року в Україну, він проголошував: «Церква своїм головним завданням має вчительство (вид. авт.) вона навчає нас правдивого чеснотного життя на цій землі, вона защіплює нам єдину правдиву християнську культуру Церква це всенародна школа... блаженний той, хто навчається в ній все своє життя!» [З, с. 18]. Підтекст проповіді в материковій Україні був зрозумілим: втрата християнських чеснот, розгул боротьби з націоналізмом не додав святості суспільному устрою, устрою тоталітарної системи.

Виразний підтекст заклик до спокою та злагоди в українській громаді, яку будоражили інші пастирі, зводячи наклепи на Іларіона, який нібито об'єднався в Канаді з московською православною церквою [4], наявний у Різдвяному посланні Іларіона до всієї Канади. Правдиве щастя, основи людського розвою це спокій та згода, наголошує Іларіон. «Без «братської згоди й любови жодна праця не буде плідною» [5, с.18]. Святі слова!

Яскраво вираженою національною з орієнтованістю відзначалися такі проповіді Іларіона, опубліковані на сторінках «Слова Істини»: «Христос воскрес воскресне й Свята Українська Церква» (1950. 4.6 (ЗО). С.14); «Національність істота Православної Церкви», «Служити народові то служити Богові» (1948. 4.12. С.2930), «Любов. 1. У світі стало замало любови» (1949. 4.9 (21). С.712); «Блаженна людина, що любить народ свій» (1948. 4.4. С.28); «Осанна. 1. «Нема пророка в отчизні