На протязі всієї людської історії пріоритетною була релігійна ідея ідея зв'язку з Вищим Началом, Священною Волею над усім сущим («...нехай буде воля Твоя»), Епохи Гуманізму, Просвітництва вносили свої корективи корективи людського розуму, що давало поштовх до різних шукань від масонських концепцій до одвертош богоборства, до художніх альтернатив у тлумаченні Святого Письма, ідеалізації демонічного начала, що властиво багатьом творам доби Романтизму.

Цими факторами зумовлювались і концепції трагедійного у класика німецької і світової літератури Погана Вольфганга Гете від бунтарської п'єси «Гец Фон Берліхінген», від епістолярного роману «Страждання молодого Вертера», продукуючого масовий суїцид серед безнадійно закоханих (мотив суїциду як наслідку нещасливого кохання у часи романтизму та й пізніше у мелодраматичних художніх проявах ставав одним із провідних у літературі у поезіях О.Пушкіна, М. Лєрмонтова, Т.Шевченка, згодом у «Зів'ялому листі» І.Франка, у новелах «Лист незнайомки» С.Цвейга, «Гранатовий браслет» О.Куиріна тощо: «.. .сколько людей, сидя над сентиментальными книжицами, промокая таза батистовым платочком, одновременно впадали в полный сатанизм!» [2, с.51]) до трагедії пізнання «Фауст», над якою автору довелося працювати протягам усього творчого шляху, осмислюючи й узагальнюючи власні шукання, містичний досвід життя. У творі цьому, безсумнівному літературному шедеврі світової класики, висловлена масонська концепція бачення світу, діалектики буття з протистоянням доброго і злого начал.

До образу Фауста, відомого алхіміка і чорнокнижника, який в ім'я пізнання містичного і забороненого уклав угоду з дияволом (доктор Фауст справді жив у першій половині XVI ст. і погано закінчив: він був знайдений лежачим ниць з ножем у спині), Гете звернувся не випадково. Приятелюючи з Гегелем, одержимий ідеєю розуму класик висловив незадоволення від того, що в нагороді філософа побачив емблему з хрестом. Хрест виводив письменника з рівноваги. «Гете настаивал, чтобы знак креста был уничтожен, как не соответствующий идее мудрости... Гете заслужил похвалу от Энгельса не за свои труды по естествознанию или художественные произведения, а за то, что слово «Бог» было для него не переносимо и вызывало нечто вроде психической аллергии..., зазначає сучасний православний публіцист і мислитель. Поскольку Гете был активным членом иллюминате кой ложи, можно предположить: «личного демона» (тобто, власного помічника прообразу Мефістофеля М.К.) в ходе инициатических масонских ритуалов получил и он» [2, с. 50].

Нагадаємо, що німецький класик жив у складний і суперечливий час. Вольтер'янство, епоха Просвітництва з її вірою у людську всемогутність, матеріалістична філософія Канта із концепцією вічності і безконечності Всесвіту, теорія Мальтуса, з якої візьмуть початок шукання Ч.Дарвіна з сенсаційним ученням про еволюцію, походження видів, де виживає найсильніше і найагресивиіше. Звідти, із соціалдарвіністичних засад, із мислень Канта, Енгельса, Маркса визріють тоталітарні ідеології комунізму, расизму, фашизму тощо. Тому і звернення Гете до традиційного образу легенд і переказів, «народних книжок» і художньої літератури про доктора Фауста (персонаж цей зацікавлює багатьох як авторів «народної книжки» про мага і чорнокнижника И.Шпіса, Г.Відмана, так і англійського драматурга К.Марло тощо) не було випадковим.

Одержимість у пошуках Істини давала письменнику, який перебував у полоні модних філософських віянь і течій, поштовх до власного художнього втілення роздумів про світ, про призначення в ньому людини.

Гете створює трагедію пізнання, у якій намагається осмислити гіркий і трагічний досвід людства в осягненні природного і духовною його існування. За визначенням зображеного у гетевському творі Господа, людина здатна до розвитку, до вдосконалення, хоча і може помилятись («.. .у мороці блукає»), та все ж під животворним впливом її Творця знаходить вірний шлях («Та я вкажу йому до правди вхід»).

Для антипода Творця Мефістофеля людство передусім є носієм тваринного, біологічного начала, тому і не здатне до творчості, до пізнання духовного. Нагадаємо, що саме пріоритет матеріалістичного, тваринного буде закладено згодом у теорії Ч.Дарвіна. Саме ці постулати стануть основою вчень К.Маркса, Ф.Енгельса, Ф.Ніцше, З.Фройда, теоретичною базою людиноненависницьких ідеологій. Перший і вічний революціонер Всесвіту завжди використовував жагу людини до незвіданого (пам'ятаєте: «Будете, як боги!»), прагнення до щастя, насолод, що тривали б вічно (і знову зринає мефістофельська умова Фауста спокуса, що веде до загибелі душі: «Хвилино прекрасна, спинись»).

Характерно, що сучасник Гете, знаменитий німецький філософ ЛІПопенгауер вважав, що «всяке щастя має лише негативний, а не позитивний характер,.. .тому воно не може бути тривалим вдоволенням і втіхою...», що всяке хотіння основа єства людини, яка ніколи не досягає бажаного (прикладом цього може бути відома повчальна казкапритча О.Пушкіна «Сказка о рыбаке и рыбке»),

Диявольськийй імпульс і був закладений у людському гріхопадінні. Власне і в гоголівському «Вії» у фатальні хвилини Хома Брут стає жертвою надмірної допитливості, ігноруючи Божественну волю, допомогу світлих сил.

Саме у «Фаусті» Гете розкривається найголовніше в гріховній природі людини вічна невдоволеність досягнутим і прагнення до пізнання незвіданого, до примарного ідеалу.

Жага пізнання свого призначення, досягнення вічного блаженства спонукають Фауста до угоди з Мефістофелем. Так у трагедії пізнання ставиться проблема раціонального зла, що може використовуватись в ім'я ощасливлення людства: власне відомий протягом століть принцип «Мета виправдовує засоби» принцип, що, ставши великим ідеологічним обманом людства, принесе у жертву дияволіаді сотні