УДК 811.161.2'367.3

Дзюбдк Н.М.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА НЕПОВНИХ СИНТАКСИЧНИХ СТРУКТУР У ДІАЛОГОВОМУ СПІЛКУВАННІ: КОМУНІКАТИВНИЙ, СЕМАНТИЧНИЙ ТА

ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

У статті розглянуто умови формування реплік діалогового спілкування та основні чинники, що впливають на їх граматичне наповнення. Виявлено, що одним із основних засобів формування контексту діалогу є неповні речення, які дозволяють комунікантам не лише економно використовувати вербальні засоби передачі інформації, а й спільними зусиллями розкривати тему повідомлення, насамперед вербалізуючи найбільш важливу інформацію.

Ключові слова: діалог, адресант, адресат, комунікативний акт, неповні речення

Найпоширенішою та найприроднішою формою організації процесу комунікації є діалог. Це, як правило, двобічний творчий процес налагодження смислів у свідомості співрозмовників на "відповідне змістові, але не тотожне" осмислення повідомлюваного у послідовних мовленнєвих актах [4].

Своєрідність діалогічного мовлення полягає в тому, що воно поєднує в собі "дві різні діяльності, оскільки є два суб'єкти", які характеризуються власними завданнями, метою та мотивом [7]. Причому кожен з суб'єктів - адресант і адресат - реалізує свою комунікативну програму у спосіб заміни ролей мовця і того, до кого адресується мовлення. Такий обмін ролями створює динамічну взаємодію, що відбувається шляхом обміну репліками.

У переважній більшості діалогів кожна наступна репліка є реакцією на попередню, наприклад:

Хто се в вас, Марусе?

Шинкар із жінкою.

Чи давно се ходять вони до вас?

Се уперше прийшли сьогодні.

Як се задумали вони?

Та шинкар схотів неодмінно до нас (Марко Вовчок).

Комунікативну ситуацію цього діалогу можна передати за допомогою схеми:А1-Б1-А2-Б2-А3- Б3, де А1...А3 - репліки адресанта, Б1...Б3 - репліки адресата. У такій організації мовлення одна з реплік будується відносно вільно і є "функціонально провідною", а кожна наступна репліка доповнює попередню, про що свідчить лінійний характер схеми, і підпорядковується їй структурно, функціонально та інтонаційно, оскільки мовець не створює її заново, а використовує слова співрозмовника, опирається на вже відомі, словесно виражені поняття [5]. Нашаровуючись одна на одну, ці репліки "добудовують" повідомлення, таким чином створюючи лексико-синтаксичну єдність, що є своєрідним контекстом діалогу. Вони настільки граматично і семантично поєднані, що поза діалогом втрачають синтаксичну самостійність і містять не завжди зрозумілий зміст. Їх значення передається завдяки цілісності всього діалогу, наприклад:

Таня. Та вона просто чудо ваша Любушка! Люба дівчинка! Я вже й зараз її люблю.

Вернидуб. І напевне, краще за тебе бігає.

Ніна. За хлопцями. (І. Кочерга).

Але існують діалоги, в яких репліки співрозмовників не є реакцією на висловлення партнера, а протиставлені одна одній. Таке явище наявне тоді, коли адресант самостійно продовжує свою лінію повідомлення, не пов'язану з питаннями адресата, наприклад:

Рипнули двері, увійшла Антоніна.

Місто якесь забрали, та не дочула.

Яке?

В базарі була.

Яке місто? Хто казав?

Та розсаду ж продала.

Місто яке? Що забрали?

Атож. Та купила оце чорнобривців та маку (О. Довженко).

Цій мовленнєвій ситуації відповідає схема: А1-А2-А3 (відображає самозаглиблення у власні думки); і Б1-Б2-Б3-Б4 (намагання адресата зав'язати діалог, дістати відповідь на питання). Цілком очевидно, що за цих умов відсутня будь-яка взаємодія між співрозмовниками. Вони кожен окремо, реалізують свою власну комунікативну програму, створюючи при цьому власний текст. Як видно зі схеми, ці тексти існують паралельно, що суперечить суті самого діалогу. С.Бацевич визначає їх як аномальні (девіативні) повідомлення або неправильні діалоги [2].

Принцип двобічності спілкування порушується і у внутрішньому діалозі, коли сам мовець виступає у ролі адресанта і адресата або ж адресат уявний. Таке явище більшою мірою властиве поетичному мовленню, де часто внутрішнє монологічне мовлення трансформується у діалог, передає розмову між Я і Ти, наприклад:

Я думав: "Степе! За твоїм порогом

Що на добридень 'ддасть моїм тривогам?

Понура пустка? Темнота гірка. (М. Зеров).

Цю комунікативну ситуацію можна подати у вигляді лінійної схеми: Ах-А2. Такий текст створює один мовець. Він дуже близький до монологічного мовлення, переплітається з ним.

Таким чином, успішність діалогового спілкування досягається лише за рахунок цілеспрямованої комунікативної діяльності його учасників, що забезпечує зв'язність діалогу. "Вона визначає не лише зв'язок окремих реплік, а й типи чи жанри людського спілкування, в рамках яких формуються характерні для комунікації рольові структури" [1], зокрема акти-програми (стимули, звертання): повідомлення, питання чи спонукання, та акти-виконання (реакції): продовження повідомлення, відповідь, виконання, перепитування, спонукання тощо [2].

У доборі мовного матеріалу для створення мовцями реплік беруть участь різні фактори: категорії думки, психологічні механізми, життєвий досвід співрозмовників, позамовна дійсність, якої торкається вислів, комунікативна ситуація, мета, з якою робиться повідомлення, граматичні і лексичні можливості мови, стилістичні норми і т. ін.

За спостереженнями окремих дослідників діалогічного мовлення (Л.П. Якубинського, А.А. Леонтьєва, Д.Х. Баранника), обмін репліками треба розглядати як рефлективний процес без попереднього обдумування. Однак не можна не визнати, що оскільки усі форми слів, словосполучень і речень створюються учасниками комунікативного акту в процесі мовлення внаслідок дуже складної роботи мовного механізму людини, то попереднє обдумування в діалозі не можна заперечувати. За словами П.С. Дудика: "Хибною є думка, ніби в момент безпосередньої усної реалізації розмовної мови не відбувається попереднього свідомого добору і такої ж свідомої обробки мовного матеріалу при конструюванні речень і словосполучень, ніби процес мовлення здійснюється автоматично" [5].

Сам по собі комунікативний акт - "це єдиний творчий процес діяльності свідомості людини, що матеріалізується у формах мовлення, призначення яких полягає в адекватному вираженні думки" [6]. Готуючись до нього, співрозмовники мають урахувати закони