Русалки споріднені з мавками. Лексему «мавка» М.Костомаров вважає зіпсованою формою від навка (мертві - навы, навье) [5, с. 276]. Із таким же значенням подається ця лексема у «Етимологічному словнику української мови». Походження образів русалки, мавки, нявки Л.Білецький відносить до тієї давньої пори, «коли наші люди ховали своїх покійників на горах, в лісах, на перехресних дорогах, або опускали в воду» [1, с. 30]. Така різна місцевість обумовила, на думку дослідника, й різні типи русалок. Тобто, Л.Білецький ототожнює русалок, мавок та нявок.

Близькими до русалок М.Костомаров називає віл. Етнограф переконаний, що цей образ («тепер уже забутий» українцями) колись був «предметом віри» [5, с. 277]. Уявлення про віл, втрачені східними слов'янами, збереглися у південних, зокрема, у сербському епосі, де вони зображуються войовничими дівчатами, які іноді допомагають звитяжцям, але часто віли, як і мавки, схильні шкодити людям. Таке ж дуалістичне трактування цього південнослов'янського міфічного персонажа подає М.Драй-Хмара у розвідці про поему Лесі Українки «Віла- посестра»: «Віла - це мітична істота, що скидається на нашу русалку або мавку /.../ Найчастіше вона виступає, коли комусь загрожує небезпека, захищаючи юнаків, своїх побратимів, даючи їм поради тощо. Це, так би мовити, віла добра. Але бувають і лихі віли, що заздрять на людське щастя й руйнують його» [2, с. 372].

М.Драй-Хмара засвідчив добру обізнаність із білоруською міфологією, у статті про творчість М.Богдановича він писав: «Часто-густо зв'язує Богданович природу з образами, взятими з білоруської міфології - «з лісунами, водяниками, зміїними царями, русалками тощо» [2, с. 483].

Третю групу, міфічних істот, згідно з класифікацією, поданою авторами монографії «Міфопоетичні образи в художньому світі Івана Франка», становлять люди з надприродними властивостями («непрості», чи «земні боги»): «мерці, потопельники, привиди, близнюки і двійники, велети й богатирі, чарівники, ворожбити, мольфари, градівники, знахарі, відьми, провидці» [7, с. 174].

/./ і скарб відкриє нам розкутий велет [2, с. 146]. У поетичному лексиконі М.Драй-Хмари зустрічається лексема «віщун», яка вказує на людину, котра здатна передбачити майбутнє.

В свічаді зоряного сна / я бачу добрі й злі години... У кого серце віщуна, / тому не обіймать людини [2, с. 57]. Лексема «віщун» споріднена із словом «відьма». Первісно ці особи користувалися у народі надзвичайною пошаною, пізніше семантика цих образів змінилася на протилежну, що і засвідчено М.Драй-Хмарою:

Летить над містом завірюха, / неначе відьма зла, а місто тільки щулить вуха: / ух, як хурчить мітла! [2, с. 80]. І.Огієнко, описуючи стародавні вірування про лихі сили в природі, апелює до етнографічних записів Б.Грін- ченка: « І в Хмарах є нечистий, - збирає хмари маленькими шматками і зносить їх докупи, аж поки збереться велика хмара... А як буває в нечистої сили весілля, дак він тоді збирає багато снігу, і сипле й крутить ним, - того й завірюха» [3, с. 149].

До цієї групи варто віднести вовкулаку - посередника між світом людей і потойбіччям. Згідно з народними уявленнями, вовкулаки - люди, що «або самі тимчасово оберталися на вовків, або ставали ними через якісь чари» [9, с. 495].

притулиться/і тягне за шию мотузком, / і душить, і лоскоче, / і в вічі зазирає, мов хижий вовкулак [2, с. 150]. Отже, аналіз міфологем, представлених у поетичних творах М.Драй-Хмари, свідчить про те, що письменник вправно користувався фольклорними джерелами. Водночас наукові розвідки майстра демонструють глибоке знання усної народної творчості слов'янських народів. Міфологічний матеріал був для М.Драй-Хмари засобом для творення власної міфоподібної реальності, яку він вибудовував на моделях традиційної міфології.

Список використаних джерел

Білецький Л. Історія української літератури: Курс лекцій УТГІ / Передрук із ротапринтного видання - Сімферополь, 2005.

Драй-Хмара М. Вибране / Упоряд. Д. Паламарчука, Г.Кочура; Передм. І.Дзюби. - К.: Дніпро, 1989.

Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Монографія. - К.: Обереги, 1994.

Коротич Ю.П. Лексика на позначення нечистої сили в мовній картині світу українців // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. - К.: Вид-во КНУ 2005. - вип. 11.

Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. - К.: Либідь, 1994.

Лосев А. Диалектики мифа. - М.: Академический Прект, 2008.

Міфопоетичні образи в художньому світі Івана Франка (Ейдологічні нариси) / К.І.Дронь, Б.С.Тихолоз, Н.Б.Тихолоз, А.І.Швець; За наук ред. Б.С.Тихолоза. - Л., 2007.

Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии (фрагмент) // Потебня А.А. эстетика и поэтика. - М.: Искусство, 1976.

Р.М. Демонологія // Енциклопедія українознавства. - К.: Глобус, 1994.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля-К, 2006.

The article deals with myth and symbol in linguistic sense. The subject of the research is the following: mythoiogical literary- artistic discourses.

Key words: word stock, archetype, symbol, myth, mythologeme, national mentality.

ТВОРЧІСТЬ М.ДРАЙ-ХМАРИ Й ФІЛОСОФСЬКИЙ, СОЦІОЛОГІЧНИЙ, ЕСТЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ХХ СТ.