Вказівку на часові відношення (одночасністості) без уточнення порядку перебігу дій передає прислівник тоді.

Я лагідний, доки лагідний, але як раз страчу терпеливість, тоді не ручу за себе [1, с.86]. Тоді вона взялася за перо – і ніколи вже більше не покидала його [1, с.517]. Тоді проживав і найкращі свої хвилини [2, с.374].

У творах Ольги Кобилянської багато прислівників, які означають момент мовлення і вказують на момент відносно теперішнього часу. Співвідносять дію з теперішнім часом прислівники тепер, нині, сьогодні, зараз.

Сонце… Тепер я тебе кличу [2, с.473]. Колись думала я інакше, але тепер переконуюся в неможливості такого вчинку [1, с.222]. Нещастя його нині не покидало [2, с.394]. Ліс нині наче зачарований, такий гарний [2, с.506]. Сьогодні так рано посхоплювались, що я майже незчулася [2, с.529]. Адже вона сьогодні і не бачила навіть людської душі [2, с. 342]. Зараз би вона йому все дала, що мала! [1, с.508].

У контексті поєднання прислівника зараз з дієсловом у майбутньому часі, цей прислівник позбавляється зв’язку з теперішнім і співвідносить з яким-небудь моментом у майбутньому.

… то пристала б на всякі умови, ставлені мною і спровадилася б зараз [2, с.121]. Я піду сама й зараз верну [2, с.483].

Деякі прислівники, що відносять дію до часу, наближеного до моменту мовлення, вимагають, щоб пов’язане з ними дієслово мало форму минулого часу.

Недавно знов найшла я книжку під її подушкою в постелі [1, с.29]. Се казав тато недавно і сказав правду [2, с.118]. “Собака, собака!” – скричала голосно в нім, як голос лейтенанта, про якого щойно оповідав [2, с.122]. Тій послідній щойно перед хвилею відчепила від рубця сукні довгий паперовий ланцюжок [1, с.514].

Віддаленість дії від моменту мовлення в межах кількох дій позначається за допомогою прислівників вчора, передвчора, завтра, позавтра.

Передвчора святкувала свої іменини, а з них жоден ані не писнув [1, с.89]. Ти вчора була така гарна, як упавший ангел [1, с.515]. Нині така шкода, завтра інша, а позавтра могло знов що інше скоїтися [2, с.206]. Щоб не знала, що завтра її послідня днина між нами [2, с.305]. Мені однаково, що завтра буде, а позавтра? теж байдуже! [1, с.87].

Досить часто такі прислівники конкретизуються іншими прислівниками.

Я носила вчора ввечір воду звідти з гирла, з великої керниці [2, с.112]. Тебе надибали ще вчора ввечері люди [2, с.318]. А рано завтра й так неділя, було б доволі часу виспатися [2, с.539].

Семантика цих поширювачів (завтра, позавтра) передбачає реалізацію дії лише в майбутньому.

Він піде завтра зараз досвіта до сина [2, с.110]. Я їду позавтра з татом на ярмарок на Петра в місто [2, с.69].

Віддаленість дії в минулому в межах двох років передається прислівником тамтого.

Отут починали ми й тамтого року [2, с.46]. Тамтого року в тім часі був він дома й пильнував своєї худоби у стайні [2, с.149].

Часовий локалізатор давно, уточнюючи часову співвіднесеність дії вираженої дієсловом-присудком, а отже, часову площину всього речення, допускають лише його одночленну парадигму (у реченнях з дієсловами-присудками недоконаного виду), представлену формою минулого часу.

Я його давно не бачила [2, с.143]. Давно, кажуть царювали по лісах і горах лісні царі [2, с.156]. Давно старались люди закони природи відкрити [2, с.493]. З Миколою і “козачкою” Зоя вже давно помирилася [2, с.559].

Прислівник давно вказує на невизначено далекий час у минулому. Віддаленість дії від моменту мовлення може вимірюватися годинами, днями, роками, століттями.

Багато речень у творах Ольги Кобилянської, де прислівники позначають час безвідносно до точки його відрахування.

Це прислівники, які відносять дію до певного часу в межах доби: вдень (вднину), вночі (вніч), вранці, ввечір (увечір).

Хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз [2, с.298]. Що мучить мене вдень і вночі, чого ще мені забагається? [1, с.104]. Вранці поволіклася до тітки і заявила, що піду [1, с.105]. Перед тим лісом, хоч він невеликий, боюся я все страшенно. Вднину й вечором [2, с.75]. Я все увечір ходжу до стайні та заглядаю всюди [2, с.117]. Ввечір підемо обидва з кіньми на леваду [2, с.54].

Це вторинні прислівники, співвідносні із знахідним відмінком іменника з прийменником в(у).

Відсутність будь-яких обмежень часової парадігми з боку таких поширювачів структурної схеми пояснюється, на нашу думку, позначенням ними таких часових проміжків, яким властива періодична повторюваність і незакріпленість у певних точках на часовій осі щодо моменту мовлення. Дія, супроводжувана такою обставиною, може відбуватися у будь-якій часовій площині, тобто вона не локалізується, а часові детермінанти не виконують функцію локалізаторів.

Досить характерним для мови творів письменниці є орудний часу від іменника вечір. Орудний часу відтворює значення часу загально, неточно, з виразним відтінком тривання дії. Авторка широко вживає форму вечором, що співвідносна з орудним відмінком іменника.

Дуже рано виходить він вечором, тоді він не гаїть часу [2, с. 503]. Вона баялася вечором з хати виходити [2, с. 501]. Вечором у радіснім або в сумнім настрої, вона оповідала все, що підхопили її довгі погляди [1, с.432].

Зустрічається у творах Ольги Кобилянської орудний часу від іменника ніч. У сучасній мові цю модель майже повністю заступив в+ місцевий відмінок.

Але і ви слухайте… вечірньою порою, а може, і ніччю [1, с.420].

Система прислівників часу відбиває подія на пори року: весною, літом, восени, зимою, яким характерна повна адвербіалізація.

Думала