Ольга Кобилянська у значенні прислівника завжди вживає діалектне завсігди, заєдно.

Нехай пише – завсігди і під всякими услів’ями, бо в неї є талант [1, с.522]. Він для мене завсігди такий привітний і ласкавий [1, с.522]. Завсігди була ненаситна і невдоволена [1, с.455]. Він заєдно говорив до неї: “Слухай, я тут” [1, с.515].

3. Перспективно- та частотно-часові прислівники.

Перспективно-часові вказують на який час у майбутньому планується (очікується) дія чи віднесено її результат. Це такі прислівники, як навіки, надовго, назавше, назавсігди, вовік-віки.

Здавалося, що Рунг і Магура розділені навіки [2, с.74]. Холод тиснувся жадібно коло шиб і бажав усе навіки заморозити [1, с.488]. Але відчувала, що сил її нестане вже надовго [2, с.11]. Вона назавше з книжками подружилася [1, с.520]. Бо коли він по повороті до великого міста забув її хутше, чим сам думав, - в її душі остався образ білявенького хлопчини назавше [1. с.512]. Не від сьогодні до завтра, лиш на завсігди [2, с.133]. Ти, мабуть, бабою останешся вовік-віки [1, с.29].

Групу частотно-часових прислівників у творах Ольги Кобилянської представляють прислівники інколи, іноді, часто, вряди-годи, деколи, чимраз, часом (часами), щонеділі, щохвилі.

І гарячі сльози котилися чимраз густіше й густіше по його обличчі [2, с.109]. Поля розкривалися чимраз більше перед ним і манили своїм тужливим смутком, мов у вічність [2, с.125]. Він приходив тепер доволі часто на панське обійстя [2, с.68]. Деколи обзивається в мені голос, що життя винно мені ще багато [1, с.87]. Я палкий, неспокійний, навіть пристрастний, а деколи то ні з цього, ні з того не додержу віри, мов та собака! [1, с.72]. Казав, що буде щонеділі ходити [2, сю 146]. Зі мною говорила, мені звірювалася, мене до себе запрошувала, щохвилі прибігала [1, с.44].

Теперішній неактуальний своїм головним різновидом має абстрактний теперішній. Недоконаний від при цьому виступає в необмежено-кратному значенні. На узагальнену, повторювану дію вказує прислівник.

Я йду щоденно парком, бо мені ближче шпиталю при котрім я лікарем [1, с.343]. Щохвилі чути – там один умер, тут побив кінь якогось на смерть… там якийсь стратився… і чому? [2, с.119].

Граматичне значення презенса переважно зводиться до віднесення мовцем дії до часового періоду, що включає момент мовлення і має для мовця ознаки минулого і майбутнього, тобто презенс посідає проміжне місце між минулим і майбутнім, є засобом актуалізації дії у мовленнєвій комунікації.

Прислівник часом (часами) виразно виявляє відтінок часової епізодичності, непостійності.

Часами ставала їй гризота Марійчина розрадою [2, с.142]. Часом засипляю, а він – немов лише того ждав – присниться [1, с.82]. Я часом мрію об тім, як би я була раз на великім прегарнім балу [1, с.42]. Чи вас не мучить часами туга статись ще іншим? [1, с.59]. Часом і усміх давній поблискує на йому лиці [2, с.559].

Взаємодія семантики виду і часу простежується також у формах минулого доконаного і недоконаного виду. У часовій парадигмі минулого недоконаного виділяється минулий повторюваної дії, при цьому часова сфера не виходить за межі минулого і не локалізована в часі. У реалізації такого значення беруть участь лексеми інколи, вряди-годи, іноді.

Іноді вона плакала з суму [1, с. 311]. Інколи слідила за полетом орла, або як половик тихо крутився в кружала і немов чорна точка висів у воздухах [1, с.311]. Її уста вряди-годи судородно дрижали від болю [2. с.45].

Суттєвою при цьому є функція дієслова, яке може репрезентувати лише повторювану дію.

У чотирикомпонентній системі частин мови прислівник як без категорійна частина мови протиставляється в першу чергу дієслову і іменникові як частинам мови із чітко членованими морфологічними категоріями, а також прикметникові як частині мови з транспонованими іменниковими морфологічними категоріями, які у сфері прикметника модифікуються і значною мірою послаблюються щодо семантико-морфологічної диференціації.

Огляд семантичних груп прислівників часу у творах Ольги Кобилянської дає змогу зробити висновок, що письменниця використовує розгалужену систему прислівників часу.

Прислівники часу здатні виражати ряд відтінків часових підношень (черговість, повторність, наступність, межу дії) залежно від мети висловлювання. Проаналізовані речення дають підстави твердити, що конкретні вияви часових парадигмітичних видозмін речення залежать не тільки від категоріальних параметрів предиката, від лексичного наповнення компонентів, а й від поширення моделі речення часовими локалізаторами (прислівниками), що зумовлюють аспектуальні та темпоральні характеристики речення.

Подібну функцію у мові до прислівників виконують і прийменниково-іменникові конструкції з темпоральним значенням, які ми теж розглядатимемо у нашій роботі. Зв’язки між прислівниками часу і прикметниково-іменниковими структурами часто бувають настільки тісні, що розмежувати їх можна лише умовно.

Прийменникові та безприйменникові конструкції, що виражають часові відношення, у творах Ольги Кобилянської

Відомо, що прийменники – це слова–знаки реметивного типу. Певного змісту вони набувають лише в конструкції, в результаті взаємодії граматичних та лексико-семантичних значень поєднуваних ними слів. Проте значення прийменника не слід ототожнювати із значенням всієї прийменникової конструкції. Прийменник як релятивне слово бере участь у вираженні лише власне граматичного й частково невласне граматичного значення всієї конструкції. Зважаючи на це, в семантиці прийменника доцільно розрізняти власне граматичне і невласне граматичне часткове значення. Власне граматичне значення прийменника – це його здатність передати синтаксичну залежність між повнозначними словами