Логіко-граматичні відношення (просторові, часові, причинові та ін.) створюються в результаті взаємодії опорного й залежного компонентів конструкцій як представників певних лексико-семантичних розрядів або класів лексем і передаються всім прийменниковим сполученням. Зате у відтворенні частково невласне граматичного значення конструкції роль прийменника особливо важлива. Суть індивідуального значення прийменника полягає у фіксації найістотніших, розпізнавальних ознак тих відношень, що формуються внаслідок взаємодії речовинних значень поєднуваних компонентів з граматичним значенням всієї конструкції, тобто відношень найнижчого рівня абстракції. Прийменник матеріалізує диференційні ознаки цих відношень і засвідчує їх у вигляді окремого знака, звукового комплексу, слова.

Підсистема прийменникових конструкцій адвербіального значення (часова) – це сукупність елементів, об’єднаних спільністю семантичних функцій та структурою, властивих кожному елементові підсистеми.

Аналіз темпоральних прийменників нерідко супроводжується підкресленням їх семантичної похідності та суміжності з просторовими прийменниками. Досить виразно ця думка простежується у висловленні В. В. Виноградова про те, що часові значення прийменників переплітаються з просторовими і розвиваються на їх основі [ ]. Інші лінгвісти підкреслюють еквівалентність просторових і часових значень і вказують на їх неподільність. Зокрема, В. Брендаль заперечував первинність просторових відношень і згідно з даними фізики вважав, що поняття простору не може бути відокремлене від поняття часу і тому поняття часу не виступає вторинним щодо поняття простору [ ]. Не можна відкидати генетичну похідність часових значень і більшості засобів їх вираження від просторових, але у плані синхронічному вони входять у прийменникову систему як дві самостійні підсистеми.

Дослідники граматики східнослов’янських мов по-різному (з кількісного та якісного погляду) визначають семантичні ознаки темпоральних прийменників. Здебільшого у працях розглядаються такі семантичні ознаки, як неозначена й означена тривалість явищ, їх одночасність, часова наступність і попередність [ ], момент часу, часова наступність, тривалість часу, одночасність, передчас, межі завершення дії, часова приблизність і близькість тощо [ ], початкова і кінцева межа часу, часова попередність і наступність, одночасність [ ], вказівка на одночасність або різночасність моменту дії і часового відрізку, вказівка на заповненість або незаповненість часового відрізка дією, вказівка на завершеність або незавершеність дії [ ] та ін.

Прийменникові й безприйменникові конструкції – це синтаксичний засіб відтворення часу в загальній системі категорії темпоральності. Він становить собою складну систему, найголовніші протиставлення якої є своєрідною семантичною репрезентацією таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ, тривалість їх та повторюваність.

У нашому дослідженні будемо послуговуватись класифікацією прийменникових конструкцій часу З. І. Іванченко.

Серед цих конструкцій можна виділити такі групи:

1) конструкції, що позначають момент реалізації дії;

2) конструкції зі значенням часової попередності та наступності;

3) конструкції на означення тривалого часу;

4) конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії;

5) конструкції на позначення часової близькості та приблизності.

1. Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії.

Значення часу, не повністю охопленого дією, у творах Ольги Кобилянської може передаватися прийменниковими (в+ знахідний відмінок, в+ місцевий, на+ знахідний, на+ місцевий) та безприйменниковими зворотами (родовим, знахідним та орудним часу). Найуживанішими серед них є конструкції з прийменником в та родовий часу.

До складу прийменникових зворотів із значенням часу, не повністю охопленого дією, у творах письменниці входять іменники таких семантичних розрядів: назви днів тижня, назви місяців, частин року і частин доби, назви конкретних вимірів часу і загальних часових понять та іменники нечасової семантики.

Охарактеризуємо лексико-функціональні можливості кожної підгрупи прийменникових зворотів.

1.1. Прийменниково-іменникові звороти, до складу яких входять назви днів тижня у знахідному відмінку.

Деколи ці конструкції уточнюються прислівником часу.

В неділю рано жене Тетяна в ліс [2, с.457]. В неділю ходила до церкви [3, с.64]. Проти них вона була покірна й цілувала їх, при стрічі в неділю і в свято в руки [2, с.58]. Було в четвер рано, як на місці стали [2, с.463].

Родовий часу від іменників на означення днів тижня зустрічається дуже рідко.

Кожної погідної неділі ходить Тетяна… до своєї старої приятельки. Так і сеї неділі [2, с.349].

1.2. Прийменниково-іменникові структури, до складу яких входять назви місяців. Вживаються вони, як правило, у місцевому відмінку з прийменником в.

У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння [1, с.313]. Сонячне тепле передполудне в червні [1, с.333]. Було се одної сльотної, зимової днини в жовтні [2, с.152]. Було се одного вечора в липні [2, с.67]. Було в маю. Перед обідом [2, с.57].

1.3. Конструкції з родовим часу від назв частин року.

Родовий часу від іменників літо, зима, осінь має при собі і означення – займенник, що вказує на черговість часових відрізків, обумовлює межі часові, коли відбудеться подія.

Сеї зими буду, може, і в вашім селі [1, с.369]. Сеї осіні вижидай старостів [2, с.357]. Але сього літа він лише десь та не десь загляне на хвильку до неї вечором [2, с.411]. Сеї самої осені післав Савка, кушнір, до Хмутів старостів [2, с.550].

Щодо прийменникових конструкцій, то вони не типові для творів Ольги Кобилянської.

1.4. Конструкції на означення частин доби. У таких реченнях використовуються якісні прикметники-епітети.

В темну ніч зірок не видно [1, с.433]. Був несказанно щасливий у тій тихій, ясній, місячній ночі [2, с.72].

Конструкція в+ знахідний відмінок може передавати момент реалізації дії і в множині.

В ясних днях губилася барва полумені в сяєві