У мові Ольги Кобилянської період часу, повнічтю охоплений дією, позначається конструкцією з прийменником через, що вживається з іменниками часової семантики.

Через хвилю мовчить і морщить брови [2, с.241]. Він дивився на неї через хвилю мов не своїми очима [1, с.240]. Димніка дивилася через хвильку на ворожку мовчки [2, с.139].

Рідше трапляється у творах Ольги Кобилянської конструкції з прийменником через та іменниками нечасової семантики.

Хрест, що я його через ціле життя двигав [2, с.408]. Просила, щоб продержав професора ще конче якийсь час, бодай через вечерю ще [2, с.162].

На позначення тривалого часу вживається прийменник від, що сполучається тільки з іменником часового значення (рік, день, місяць, тиждень).

Від трьох років мешкав уже в столиці [1,с.479]. Від кількох місяців лип до неї Сава [2, с.86]. Він уже від тижня хорий на горло [2, с.112]. Вона від чотирьох неділь не покидає постелі цілком [1, с.224]. Від довшого часу виє собака в буді [2, с.480].

Конструкції з прийменником по та іменником у місцевому відмінку вказують на час, протягом якого відбувається дія, з відтінком міри, кількості.

По півгодини сама з собою розмовляла [1, с.59].

Звороти з прийменником по та іменником у місцевому відмінку множини теж передають значення часу з відтінком міри, кількості. Але вони позначають не один відрізок часу, а ряд часових відрізків, протягом яких відбувається дія, причому дія ця періодично повторюється.

Я плакала по тихих ночах, щоб Бог дав мені такі великі очі [1, с.25]. Я стільки по ночах наплакалася [2, с.71].

Прийменникові конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії.

Відносний час, заповнений дією, що вказує на початкову часову межу в творах Ольги Кобилянської виражають прийменникові конструкції з+ родовий відмінок, від+ родовий відмінок.

Функціонування прийменниково-відмінкових форм, що входять до складу цих конструкцій передбачається (але обов’язково не вимагається) лише тими видовими значеннями дієслова, які вказують на тривалість дії. Це, по-перше, дієслова недоконаного виду:

На мене має музика ще з дитинства сильний вплив [1, с.69]. І я від тої пори не дивилася майже ніколи в дзеркало [1, с.25]. Я навчена з дитинства не ожидати щастя [1, с.218]. Жила від дев’ятого року свого життя у своєї нанашки [1, с.406].

По-друге, це лексеми доконаного виду, основне значення яких пов’язане з обмеженням дії внутрішньою межею.

З того часу перестала я в душі сміятися [3, с.135]. Вже з початку цього вечора відчув я [1, с.77].

Як правило, у таких конструкціях вживаються іменники часової семантики (назви загальних часових понять, назви днів тижня, назви конкретних вимірів часу, назви періодів, пов’язаних з віком людини). Конструкціям, що вказують на початкову часову межу притаманні означення.

З тої пори я не можу писати [1, с.42]. В сусідньому селі водилися від непам’ятних часів злодії [2, с.29]. Знайомі, з наймолодших літ, ми мешкали разом [2, с.436]. Дивуюся сама, з якої хвилі оставався образ її в моїй пам’яті і чому саме з тої хвилі [1, с.12]. Від того часу пішло пекло [2, с.32].

Характерним є те, що письменниця не використовує означення з іменниками на позначення днів тижня, частин року, частин доби.

З неділі, як Бог дасть дождати... – то підемо з Ілією в місто [2, с. 144]. Від осені, казала, хоче там-таки на рік найматися [2, с.161]. Вона нині так чудно настроєна, особливо з полудня [1, с.277].

Кінцеву часову межу виражають конструкції до+ родовий відмінок, по+ знахідний відмінок. Дуже поширеною є конструкція до+ родовий відмінок іменника, яка вживається найчастіше з іменниками часового значення.

Зворушена переляком і думкою про батька мучилася чи не до самого ранку [2, с.33]. Була до послідньої хвилі притомна [2, с.348]. Його мати говорила, що чула до вечора його погляд на своїм чолі [2, с.148]. Праця все їх обоїх займає, як у залізі сковує, але... але до зими далеко [2, с.536]. Проживала до п’ятдесят років в однім малім убогім селі [1, с.338].

Зустрічаються у творах Ольги Кобилянської і конструкції з іменниками нечасової семантики (переважно назви дій та процесів).

Вона то зсунула з себе і оставила йому, а він буде то носити до кінця свого життя [1, 291]. До часу вінчання винайду собі яке місце [1, с.136]. Він відступив своє полесестрі під умовою, що має проживати при ній до кінця свого життя [2, с.10].

Сполучення “до сьогоднішньої днини”, яке в українській мові сприймається уже як стійке сполучення, у творах письменниці надзвичайно поширене.

Не можу позбутися до сьогоднішньої днини, що музика позбавила її життя [1, с. 145]. До сьогоднішньої днини не знаю, що спроводувало мене тратити з нею стільки часу [1, с. 51]. І до сьогоднішньої днини не можу я здогадатися, що той погляд мав мені сказати [1, с.52]. Не вернувся до нинішньої днини [1, с. 50]. До сьогоднішньої днини не знаю. з якої причини змінився [1, с. 183].

Значно рідше використовує письменниця конструкцію по+ знахідний відмінок. На відміну від речень з прийменником до, що означає спрямування дії до часової межі, конструкції з прийменником по означають дію, що безпосередньо стикається з часовою межею.

Зелені смереки посхиляли в жалобі свої зелені віти, не підводячи їх по нинішній день [1, с.313]. А я збавила свою долю по сьогоднішній день [2, с.360].

Слід зазначити, що конструкцію по+ знахідний відмінок, яка уже в мові українських письменників ХІХ