У творах Ольги Кобилянської зустрічаються речення із спільним для кількох складових частин членом.

Надвечір згубилася десь мряка, і густий дощ спустився на землю [2, с.103]. Того вечора зайшов Сава до Рахіри, і так пересиділи обоє до опівночі [1, с.184].

Перебуваючи у препозиції щодо складових частин, спільний член не перешкоджає їх транспозиції у межах складносурядного речення.

Окрім єднальних складносурядних речень, значення одночасності можуть передавати зіставлювальні речення, що мають своєрідний зміст, внутрішню будову, позиційну пов’язаність і видо-часові форми присудків. Є підстави серед зіставлювального значення розрізняти певні відтінки. Найтиповіше – це власне-зіставлювальне значення, яке А. П. Грищенко називає нейтрально-зіставлювальним. Основним засобом вираження цього значення є сполучник а, який має широкий семантичний спектр. Нас цікавлять ті випадки, коли він наближається до сполучника і.

Власне-зіставлювальні речення виступають із значенням “тим часом”, “у той же час” і характеризуються однотипністю будови предикативних частин.

Настала вже чи не сама північ, а Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі [2, с.468]. Сонце то сходить, то заходить, а дні міняються з ночами [2, с.475]. Але одна однина по другій минає, один тиждень по другім стелиться, а він не звикає тут і все однаково [2, с.114].

Такі речення припускають транспозицію складових частин.

Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі, а настала вже чи не сама північ.

Це споріднює власне-зіставлювальні речення з єднальними.

Похідні форми парадигми зіставлювальних речень створюються у творах Ольги Кобилянської поєднанням сполучника а з конкретизаторами (а тим часом, а в той же час, а поки що).

Я не відповіла нічого і лиш здвигнула плечима, а тим часом по моїх устах пролетів гіркий, ледве замітний усміх [1, с.219]. Вона завзялася на мене пригадувати мені його раз по раз, а тим часом я тону у всякій праці [1, с.211].–

І чому ти властиво смієшся, моя кохана? – спитав вуйко в заостренім тоні (дивна річ), а тим часом тітка звузила уста [1, с.35]. Я веду також із собою боротьбу, яку? – скажу колись пізніше, а поки що дайте ліпше мені щось оживляюче до думання [1, с.132]. Деколи бачу, що я його умом перегнала, а в той же час корюсь я перед ним [1, с.125].

2. Складносурядні речення зі значенням послідовності.

У зв’язку з тим, що речення цієї групи повідомляють про послідовність протікання кількох дій або тривання станів, зовсім зникає можливість транспозиції складових частин у межах складносурядного речення. Значеннєві зв’язки між частинами речень полягають лише в часовій залежності між діями або станами, про які повідомляють частини складносурядного речення; жодних інших зв’язків нема. Цим реченням властива повна відповідність між формою та змістом.

Сполучник і недиференційований. Він створює основну форму в єднальних реченнях з відтінком послідовності. Складові частини таких речень характеризуються незворотністю частин. Сам сполучник і передати значення послідовності не може, йому допомагає певна лексика, форми присудків, зміст складових частин тощо.

Чи не найяскравіше послідовність дій або станів у часі виражається у реченнях, де перша частина містить у собі дієслова – присудки у формі минулого часу доконаного виду, які, як відомо, означають результативність, завершеність дій або станів (прийшов, побачив, зробила). Сполучник і виступає у таких реченнях зі значенням “і потім”, “і після цього”, “і вслід за цим”.

Він побачив одного дня сонця, і його випустили [2, с.472]. Увечір зробила так, як навчала писарка, і лягла спати [2, с.126]. Прийшов хлопець, мов місяць зійшов в її хаті, і важкий смуток викликав у душі [2, с.435]. Трохи згодом розсталися ми, і я лишилася знов сама [1, с.255]. Кинув грім вікном і вони його зручно зловили [1, с.473].

Після присудків у формі минулого часу доконаного виду, звичайно, можливі всі інші часові форми в межах значення послідовності. У другій частині речення дуже часто письменниця вживає сполучникові поєднання і потім, і відтак, і тоді.

Я мовчала довший час, і відтак почала півголосом майже несміло [1, с.129]. Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, і відтак заховався на хвилину за хмари… [1, с.493]. Небо затьмилося грізно-чорною барвою, і відтак почалася вона, гірська буря [1, с.380]. В мені скипіло, і тоді я усміхнувся лиховісно [2, с.334]. Але то все минулося, і потім я стала спокійна [1, с.30].

Дії, що виражаються присудками других складових частин, наступають тільки після дій першої частини, хоч між ними (діями) немає обов’язкової причиново-наслідкової залежності. Доказом того, що у цих реченнях виражена послідовність дій, є також неможливість транспозиції складових частин.

Власне-зіставлювальні речення також передають значення часової послідовності (а потім, а відтак, а опісля, а пізніше).

Через хвилинку дивилася на мене довгим смутним поглядом, а потім впустила вільним рухом арфу в воду [1, с.41]. На моїх устах грав якусь хвилину глумливий усміх, а опісля глянула я знов на зім’яте письмо [1, с.213]. Воно тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі [2, с.108]. Вона не відповіла зразу, а пізніше сказала [2, с.160]. Я ледве доторкнулася їх, склонившись майже незамітно, а відтак і віддалилася до своєї кімнати [1, с.175].

Отже, складові частини складносурядного речення повідомляють про одночасність або часову послідовність кількох дій, станів, процесів, які своєю сукупністю створюють яку-небудь картину, образ тощо. Наголошення на дієсловах-присудках складносурядного речення важливе тому, що