кожна складова частина, як відомо, має власний присудок. Таким чаном, можна спостерігати формально-граматичну взаємодію двох або й більше присудків, що належать до різних складових частин – предикативних одиниць.
Фактором, який спричиняється до певних значеннєвих зв’язків між складовими частинами складносурядного речення, насамперед є загальний зміст складових частин. Сполучник же, наприклад і, потрапляючи в поле семантичної взаємодії частин речення виступає в ролі формально-граматичного показника зв’язку цих складових частин. Отже, функція сполучника щодо семантичної взаємодії складових частин, так би мовити, факультативна, в той час як для визначення формально-граматичних властивостей складносурядного речення вона обов’язкова. Внутрішня залежність між частинами сурядної конструкції фіксується у порядку її компонентів, наявності займенників, співвідношенні виду, часу, способу, модальності дієслів-присудків тощо.
В переважній більшості єднальних складносурядних речень можна вжити сполучник і, який є формально-граматичним показником зв’язку їх частин. Пояснюється це тим, що основних різновидів граматичного зв’язку між складовими частинами порівняно небагато, але кількість відтінків значеннєвих відношень набагато більша. Тому важко уявити, щоб для поєднання складових частин з метою вираження кожного відтінку вживався окремий формальний показник зв’язку – сполучник. Це мабуть одна з яскравих ілюстрацій принципів економії в мові.