До початку XX ст. у науці панівною була думка про те, що східнослов'янські мови розвинулися не прямо з праслов'янської, а опосередковано, через прасхіднослов'янський та давньоруський етапи. Найвиразніше її виклав і навів відповідні арґументи О. Шахматов, який у своїх останніх студіях виділяв два періоди в історії мови старожитніх східних слов'ян: 1) спільноруський, або праруський, що існував від виділення східних слов'ян із праслов'янської єдності до XI ст.; 2) давньоруський — до XIII ст,, поки тривало спільне мовне життя східних слов'ян 12.

Періодизація й відповідна термінологія О. Шахматова були канонізовані за часів тоталітаризму й інтерпретувалися як єдино правильні. На хвилі боротьби за визнання української мови як окремої слов'янської та права на вільний розвиток її писемно-літературної норми на початку XX ст. з'явилися спроби обґрунтувати розвиток української мови безпосередньо на праслов'янській основі, без опосередковуючих ланок (етапів).

Думки про можливість розвитку української мови прямо з праслов'янської в Радянському Союзі голослівно, без аналізу, були анафемізовані, публічне визнання й поширення заборонене, а вчених, які поділяли ці погляди, називали "буржуазними націоналістами".

Першими проповідниками погляду на розвиток української мови безпосередньо з праслов'янської були С. Смаль-Стоцький 13 і Є, Тимченко 14. Історик мови К. Німчинов визнавав короткочасний період існування групи діалектів у складі пізньої праслов'янської мови, які слід визнати східнослов'янською прамовою (до V—VI ст.) 15. Свого часу погляд С Смаль-Стоцького викликав у славістиці жваву дискусію й заперечення 1б. Думку про відсутність прасхідносло-в'янської мовної єдності на конкретному матеріалі прагне обґрунтувати Ю. Шєвельов 17. Але й арґументація цього видатного історика мови не розв'язує до кінця проблеми 18.

Східнослов'янським мовам притаманні важливі риси лінгвоструктур, що виразно окреслюють їх у колі інших слов'янських і дають підстави думати, що колись реально існувала прасхіднослов'янська мова. До спільносхіднослов'янських інновацій належать, зокрема, такі фонетичні явища, як перехід праслов'янських сполук dj —>dћ—>ћ; tj, kt—> —> и; сполук -or-, -ol- між приголосними в -оrо-, -olo-, початкового je- в о-; jи- в u-, деназалізація (втрата носового відтінку) носового голосного on, що перейшов в и, та носового en, який перейшов в 'a та ін. Вони зафіксовані в найдавніших східнослов'янських пам'ятках X—XI ст. (пор. ст.-сл, межда — д.-східнослов'ян. меджа, межа; ст.-сл. ноштъ — д.-схсл. ночь; ст.-сл. дъшти — д.-схсл. дъчи "дочка"; ст.-сл. гpaдъ — д.-схсл. городъ ст.-сл. младъ — д.-схсл. молодъ; ст.-сл. єзеро — д.-схсл. озеро; ст.-сл. ютро — д.-схсл. утро; ст.-сл. рука — д.-схсл. роука, тобто рука; ст.-сл. пятъ — д.-схсл. піать тощо; лексичні й лексико-семантичні новотвори, наприклад: хомЂкъ "хом'як", рЂнь, почька "нирка", кроуживо, хорошии, сорокъ, девяносто та ін. 19

Проблемною залишається лише хронологія прасхіднослов'янського періоду й статус східнослов'янських говорів за сивої давнини:

1. Окремий протосхіднослов'янський діалект чи група говорів у складі праслов'янської мови, зокрема, в пізній період її розвитку — тобто в V—VI ст.

2. Відносно єдина східнослов'янська прамова, що виділилася після розгалуження ("розпаду") праслов'янської мови V—VI ст. й існувала у вигляді споріднених діалектів до IX—X ст.

Варто зазначити, що чимало істориків слов'янських мов, які належать до певних груп, також допускають існування відповідних прамов.

Польські дослідники в праслов'янській прамові виділяють групу західнослов'янських говірок, з якої вичленилася група чесько-лужицька та лехітська. З цієї групи розвинулися польська мова та наріччя заодерських слов'ян. Отже, вони не починають історії польської мови безпосередньо із праслов'янської 20.

Фахівці також визнають існування за давнини західнослов'янської групи, з якої чеська мова виділилася протягом IX — початку XIV ст. 21

Історики системи словацької мови звичайно підкреслюють її праслов'янське походження ("praslovanskэ pуvod slovenиiny"), основу цієї мови, і західнослов'янські явища в її структурі розглядаються в контексті праслов'янської мови. Відомий лінгвіст-історик Р. Крайчович виділяє дві епохи в формуванні словацької мови 22.

І. Перша, протягом якої поступово формувалася праслов'янська основа цієї мови (V—IX ст.) і завершилася важливими змінами в IX ст., коли завершилася фаза формування цієї мови як окремої слов'янської (поруч із чеською, польською тощо).

II. Друга (XI—XVI ст.), протягом якої внаслідок поступових змін у фонологічному, морфологічному та лексичному рівнях викристалізувалася система словацької мови в таких формах, яку знаємо в нинішніх говорах 23. Він прямо пише; "Наша мова розвинулася із спільної праоснови, як і інші слов'янські мови" 24. Учений визнає існування західного праслов'янського макродіалекту 25.

Чітку періодизацію розвитку сербської та хорватської мов (у його термінології — сербохорватської мови) опрацював видатний славіст О. Белич. Учений виділив три епохи в їхньому розвитку.

Перша епоха охоплює два періоди:

1) сербохорватська мова як частина праслов'янської;

2) як частина південнослов'янської спільної мови і як окрема група — сербо-хорватсько-словенська.

У другій епосі настає третій період, коли відбувається розвиток сербської та хорватської мов, формуються їх основні спільні особливості, але водночас іде поглиблення відмінностей між чакавськими і штокавськими говорами.

Четвертий період (IX—XII ст.), коли поширюються однакові риси в обох основних групах говорів, незважаючи на те, що сербський і хорватський народи перебувають у своїх окремішніх державах. П'ятий період (XIII—XIV ст.), коли розвиваються нові спільні риси, але вони не охоплюють повністю обидві групи говорів 26.

Знаний сербський дослідник І. Попович також дійшов висновку, що південнослов'янська мовна єдність існувала 27.

Нині в науці найгостріші дискусії точаться навколо того, чи східнослов'янський мовний масив X—XIII ст. був діалектним розмаїттям одної мови — давньоруської, чи тут існували вже три мови — українська, білоруська та російська або навіть чотири — українська, білоруська, південноросійська й північноросійська (новгородська).

Цю проблему буде розв'язано, на нашу думку, лише тоді,