Фонетика
План
1. звуки мови
2. розбір голосних і приголосних.
3. фонетичний розбір.
1. ЗВУКИ МОВИ
Мова має усну й писемну форми. Усна мова — це потік звуків, за якими людина розрізняє значення слів, зміст речень. Звук мови є складним явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується певними фізичними, акустичними властивостями. Природа голосних і приголосних звуків, наприклад, залежить від рівномірного чи нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо людини, від поєднання голосу й шуму у вимові звуків.
По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище — це результат роботи людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини.
І нарешті, звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізіологічної природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.
Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти значення слів.
Звук [л], наприклад, не тільки складова частина слів лад, колобок, легкий, а й самостійна одиниця, що відрізняється від інших звуків української мови, протиставляється їм. У мовному потоці розрізняємо ті найменші звуки, які сприймаються всіма однаково, які усталилися протягом довгого історичного розвитку мови як елементи певної системи.
Наприклад, у мовному потоці в словах жити, живе після приголосного [ж] по-різному вимовляється голосний звук: у першому слові під наголосом це виразний звук [й], в другому слові перед складом з наголошеним [е] звучить [еи]. В інших позиціях [й] може вимовлятися з різним наближенням до [е], так само як [е] залежно від місця в слові має неоднаковий ступінь наближення до [й].
Зокрема, в першому складі мені звучить [й]. Проте це не заважає нам сприймати в слові мені узагальнений звук [е], а в слові живе після приголосного [ж] — узагальнений звук [й]. Це зумовлено системною будовою мови, закономірностями зв'язків між спільнокореневими словами, усталеними змінами звуків у мовному потоці.
Фонетика (від грецького phoneticos) - розділ науки про мову, в якому вивчається звукова система мови та зміни звукового складу слів у мовному потоці. Залежно від індивідуальної вимови, від швидкості, темпу мови, навіть від умов, у яких відбувається спілкування, змінюється звучання голосних і приголосних звуків. Проте, скільки б не було відтінків [а] або [у], скільки б не звучало різних [р], [л], для розуміння значень слів важливо, що в звуковій системі мови є узагальнені [а], [у], [р], [л], які сприймаються всіма, хто го-ворить українською мовою, однаково.
2. Розбір голосних і приголосних.
Губні | Язикові | Глотковий
[б]
[п]
[в]
[ф]
[м] |
[д] [д'] [т] [т'] [дз] [дз'] [дж]
[ц] [ц'] [ч] [з] [з'] [ж] [с] [с']
[ш] [й]
[н] [н'] [л] [л'] [р] [р'] [г'] [к] [х] | [г]
Шумні | Сонорні
[б] [п] [д] [д'] [т] [т']
[дз] [дз'] [дж]
[ч] [ц] [ц'] [ж] [з] [з'] [ф]
[с] [с']
[ш] [г'] [к] [х] [г] |
[в] [й] [м]
[н] [н'] [л] [л']
[р] [р']
Дзвінкі [й] [р] [р'] [л] [л'] [м] [н] [н'] [в] [б] [д] [д'] [з] [з'] [ж]
Глухі - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - [п] [т] [т'] [с] [с'] [ш]
Дзвінки [дж] [дз] [дз'] [г] [ґ] –
Глухі [ч] [ц] [ц'] [х] [к] [ф]
Тверді |
[б] [п] [в] [м] [ф] [д] [т] [р] [л] [н]
[з] [дз] [с] [ц] [ж] [дж] [ч] [ш] [ґ']
[к] [х] [г]
М'які |
[д'] [т'] [л'] [н'] [р'] [з'] [дз']
[с'] [ц'] [й]
3. Фонетичний розбір
Усний розбір | Письмовий розбір
радість
у слові радість [рад'іс'т]
два склади: відкритий ра і закритий дість; перший склад наголошений
Голосні звуки [а], [і]; наголошений [а].
Приголосні звуки:
[р] – язиковий, сонорний, дзвінкий, твердий;
[д'] – язиковий, шумний, дзвінкий, м'який;
[с'] – язиковий, шумний, глухий, мякий;
[т'] – язиковий, шумний, глухий, м'який;
У слові [рад'іс'т] – шість звуків: два голосних, 4 приголосних. | радість [ра/д'іс'т]
голосні:
[а] – нагол.
[і] – ненагол.
Приголосні:
[р] – язиков., сонорн., дзвінк., тверд.
[д'] – язиков., шумн., дзвінк., м'як.
[с'] – язиков., шумн., глух., м’як.
[т'] – язиков., шумн., глух., м’як.
________________________________
6 звук.: 2 голосн., 4 приголосн.
Орфоепія
План
Основні норми літературної вимови.
Основні норми літературної вимови приголосних звуків.
Орфоепічний розбір.
Фонетична транскрипція
1. Основні норми літературної вимови.
Голосні звуки в українській літературній мові під наголосом вимовляються чітко, виразно: [наказ], [гордість], [усно], [села], [крица], [лівий].
Для літературної мови характерна також чітка вимова [а], [у], [і], [о] в ненаголошених складах: [малина], [кувати], [пішоу], [молоко].
У ненаголошених складах [е] вимовляється з наближенням до [и], а [и] звучить подібно до [е]. Наприклад: [сеило], [теиче], [диевис'].
Проте залежно від місця в слові, від характеру сусідніх звуків наближення [е] до [и] та [и] до [е] не завжди однакове.
Перед складом з наголошеним [е] голосний [й] вимовляється як [еи], a голосний [е] перед складом із наголошеним [і] звучить як [и1]: [теихен'кий], [миін'і]. Ненаголошений [и] перед наступним [й] вимовляється виразно [добрий], [чеирвоний].
2. Основні норми літературної вимови приголосних звуків.
Дзвінки приголосні [дж], [дз], [дз'] в українській літературній мові вимовляються як один звук, що відрізняє їх від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д] + [з'].
Приголосні [ж], [ч], [ш], [дж] перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] та перед приголосними вимовляються в українській літературній мові твердо.
У мовному потоці приголосні звуки [ж], [ч], [ш] уподіб-нюються наступним звукам [з], [ц], [с], а звуки [з], [ц], [с] уподібнюються наступним [ж], [ч], [ш].
Вимовляємо
[зваз'с'а]
[стез'ц'і]
[см'ійес':а]
не [муц'с'а]
[р'іц':і]
[зр'їш:и]
[жчеплеин':а] | Пишемо
зважся
стежці
смієшся
не мучся
річці
зрісши
зчеплення
У мовному потоці сполучення м'якого звука [т'] з м'якими [с'] або [ц'] утворює подовжений м'який звук [ц':] або [ц'].
Вимовляємо
[робиец': а]
[т'ітц':і]
[брац'кий] |