робиться

тітці

братський

У мовному потоці дзвінкий звук [з] у сполученні з ін-шими приголосними вимовляється дзвінко: [з]'їзд, [з]боку, [з]года, лі[з]ти, Моро[з]ко.

Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним переходить у с-: вимовляємо [с'ц'ідити], пишемо зцідити, ви-мовляємо [ссушити], пишемо зсушити.

Примітка. Зміна префікса з- на с- закріплюється правописом, якщо префікс стоїть перед к, п, т, х, ф: сказати, спитати, стурбований, схилити, сфотографувати.

У мовному потоці глухі приголосні перед дзвінкими упо-дібнюються до парних дзвінких, одзвінчуються: вимовляємо [бород'ба], але пишемо боротьба (пор. боротися), вимовляємо [проз'ба], але пишемо просьба (пор. просити), вимовляємо [ходжби], але пишемо хоч би (пор. хоча).

У мовному потоці приголосні [д], [т], [л], [н], [з], [с], [ц] - у сполученні з м'якими пом'якшуються: [м'іц'н'іс'т'], [п'іс'л'а], [с'в'ато], [г'ід'н'і].

Приголосний [в] у кінці складу, на початку слова перед приголосним вимовляється як нескладовий звук [у], який не може уподібнюватися глухому приголосному [ф].

У мовному потоці відбувається чергування звуків [у] - [в], [і] - [й], що дає змогу уникати небажаного, важкого для вимови збігу приголосних звуків.

Чергування [у] - [в], [і] - [й] залежить від того, яким звуком - приголосним чи голосним - закінчується попереднє слово і починається наступне. Пор.: 1. Вік живи — вік учись. (Нар. те.) 2. А скільки в нас багатства і щастя золотого. (П. Тичина.) 3. Джериха встала й собі пішла в хату. (І. Нечуй-Левицький.) 4. Ті очі так і променилися м'яким, довірливим світлом. (О. Гончар.)

На початку речення перед словом, що починається при-голосним звуком, вимовляється і відповідно пишеться у: У лісі був, а дров не бачив. (Нар. творч.) Перед словом, що почи-нається голосним, звучить приголосний [в]: В автобусі ба-гато людей.

Чергування [у] — [в] на початку слів залежить від зна-чення слів. Правопис закріплює написання деяких слів тільки з у або тільки з в: університет, указ, влада, власний, вплив, вправа, але з іншим значенням — управа, враження, але ура-ження, вступ, але уступ.

3. Орфоепічний розбір.

Усний розбір

У слові хоч би [ходжби] наголошує-ться другий склад.

Голосні звуки [о], [и] вимовляються чіт-ко, виразно.

Приголосні — [х], [ч], [б].

Глухий приголосний [ч] перед дзвінким [б] одзвінчується і чб вимовляється [джб]

Звук [дж] вимовляється твердо. |

Письмовий розбір

хоч би [ходжби]

Голосні [о], [и] — виразні.

чб - [джб].

[дж] - тверд.

4. Фонетична транскрипція.

Для точної передачі звукової мови на письмі використо-вують спеціальний фонетичний запис - транскрипцію. Сут-ність її полягає в тому, що певним знаком передається завжди той самий звук. Фонетична транскрипція української мови використовує в основному букви українського алфавіту, за винятком букв є, ї, ю, я, щ.

Знак | Що позначає | Приклад

[ ]

'

'

:

еи, ие

ґ

ў

дж, дз

,

/

// | У дужках позначається окремий звук, звуко-сполучення, слово, текст

Риска чад буквою позначає наголос

Скісна риска, поставлена вгорі з правого боку букви, позначає м'якість приголосного

Двокрапка після букви означає подовжений звук

На позначення голосного звука, який вимовляє-ться в ненаголошеній позиції нечітко, з від-тінком

Проривний звук [ґ] на відміну від глотково-го [г]

Нескладовій звук [у]

Знаки, яким відповідають окремі звуки, на відміну від сполучення звуків [д] + [ж], [д] + [з]

Знак, поставлений вгорі з правого боку букви, вживається для відображення часткового по-м'якшення приголосного

На позначення паузи

На позначення тривалої паузи в кінці речення | [і], [с',ц']

[сенло]

[поле]

[ал'бом]

[жиет':а]

[беиреза]

[виесокий]

[ґанок]

[мау]

[джеиреило]

[дзиґа]

[с'в'ато]

ГРАФІКА

План

ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Співвідношення між буквами і звуками.

Графічний розбір.

1. ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Для передачі усного мовлення на письмі існує певна сукупність знаків. Це букви алфавіту, знак наголосу, апостроф, дефіс. До графічних знаків належать також засоби пунктуа-ції - крапка, кома, тире, двокрапка, лапки та ін.

Основним графічним засобом передачі звуків мови є букви.

Сукупність розташованих у певному порядку букв, яки-ми користуються при передачі усної мови на письмі, нази-вається алфавітом.

В українському алфавіті 32 букви, якими позначаються на письмі звуки мови. Букви в алфавіті розташовуються і на-зиваються так:

А, а | Б, б | В, в | Г, г | Д, д | Е, е | Є, є | Ж, ж

(а) | (бе) | (ве) | (ге) | (де) | (е) | (є) | (же)

З, з | И, и | І, і | Ї, ї | Й, й | К, к | Л, л | М, м

(зе) | (и) | (і) | (ї) | (й) | (ка) | (ел) | (ем)

Н, н | О, о | П, п | Р, р | С, с | Т, т | У, у | Ф, ф

(ен) | (о) | (пе) | (ер) | (ес) | (те) | (у) | (еф)

Х, х | Ц, ц | Ч, ч | Ш, ш | Щ, щ | Ю, ю | Я, я | ь

(ха) | (це) | (че) | (ша) | (ща) | (ю) | (я) | (м'який знак)

2. Співвідношення між буквами і звуками.

Кожна буква українського алфавіту здебільшого передає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між звуками і буквами немає.

Звуки [дж], [дз] передаються на письмі двома буквами.

Для звуків [ґ] і [г] є одне позначення г. Буква щ позначає сполучення двох приголосних [шч]. Букви є, ю, я, коли вони вживаються для позначення м'якості приголосного, переда-ють один звук [е], [а], [у]: осіннє, рядок, люк. Якщо ж вони вживаються на початку слова (ясно), після букви, що позначає голосний звук (боєць), після апострофа або м'якого знака (м'ята, Ньютон), то ці букви передають два звуки: [йе], [йу], [йа].

Буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і]: їжак, бої, роз'їзд. Буква ь