Чи люблять українці говорити компліменти?

Слово «комплімент» українська мова запозичила із французької (у французькій мові воно буквально означає вітання). Первинне значення «вітання» (хоч і своє — рідне!) комплімент частково зберіг і в нашій мо-ві: комплімент уживають здебільшого при зустрічі замість традиційного вітання, наприклад: «Які ви чудові сьогодні!», «Ви чарівні сьогодні, як завжди!».

Однак компліменти («приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі») можуть звучати і після слів вітань або під час розмови.

Своєрідність компліменту як елемента мовного етикету полягає в тому, що його кажуть здебільшого жінкам чоловіки (хоч цілком можли-вою є ситуація, за якої послуговуються компліментами будь-які мовці, незалежно від статі і віку). Механізм «компліментарності» становлять кі-лька елементів: навіювання того, що приємне людині; перебільшення її достоїнств; позитивні емоції адресата.

Існують своєрідні правила вживання компліментів, їх варто дотри-муватися, аби уникнути можливих непорозумінь.

По-перше, не кажіть людині того, що їй неприємне або зовсім не властиве. Скажімо, хворому навряд чи доречно сказати: «У вас сьогодні прекрасний вигляд», щоправда, це значно доречніше, аніж «свята правда і одкровення» на зразок: «Боже, що з тобою, ти так змарніла (на тобі кро-винки нема), ти вся зчорніла» і т. ін. Перш ніж сказати невродливій жінці «У вас такі гарні очі!», варто сім раз подумати, чи ви не додасте таким компліментом їй сумнівів і затаєної печалі. А можливо, взагалі краще помовчати?

По-друге, комплімент не повинен бути багатозначним: це небезпека його двоякого тлумачення, а головне — сприйняття. Почувши від коха-ного на свою адресу захоплене «Ти — наче весна», адресатка по-різному може сприйняти навіть такі зворушливі слова: весна ж бо такою різною буває і не завжди чарівною та приємною.

По-третє, бажано уникати незрозумілих слів (іншомовних, діалект-них), якщо вам заздалегідь не відомо, знає їх ваш співрозмовник (або співрозмовниця) чи ні.

А ще комплімент має відповідати ситуації спілкування. Уявімо собі: дружина, втомлена, повертається з роботи, а чоловік їй каже: «У тебе та-кий гарний вигляд». Недоречність подібних слів очевидна.

І, насамкінець, комплімент повинен бути щирим. Зрозуміло, що комплімент — це завжди перебільшення, але в усьо-му потрібна розумна міра. Штучно й неприродно звучатимуть слова, ска-зані, наприклад, поганому акторові: «Ви неперевершений!» Фальш ніко-ли не була окрасою спілкування і компліментарності.

Водночас не варто скупитися на добре слово. Сказати людині при-ємне — це значить вселити їй віру в себе, у власні сили. Вибираючи між більше чи менше, не вагаючись, надаймо перевагу більшому: краще ска-зати людині слова з певним авансом, ніж забути їх і взагалі промовчати.

Будьте винахідливими і вмійте виявити власну думку, позицію, оці-нку, кажучи комплімент: навіть найкращий комплімент, повторений од-ній і тій же особі вдесяте кілька днів поспіль, втрачає свою принадність. Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності: «У вас чудовий смак» — «Ваша наука».

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адре-сата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування і попередньо-го змісту розмови.

Вміння радіти чужим успіхам — мірило шляхетності. Якщо ви представляєте гостям свого знайомого, чудового знавця багатьох мов, чому б не сказати: «Андрій Пап, неперевершений знавець мов». Звичай говорити людині хороше про неї виник і прижився не випадково: він до-помагає людям спілкуватися, жити разом, разом працювати. Коли люди-ну підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склало-ся. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевне-ною в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань.

Ось тому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття власної гідності, відчуття певної «собівартості», аби згодом не склався комплекс меншовартості чи неповноцінності. Недарма ж українці ка-жуть: «Якщо казати людині постійно, що вона свиня, то згодом вона за-хрюкає». І навпаки, чуючи розумну дозу похвали змалечку («Ти — моло-дець!», «Ти — розумниця!», «Ти — моя надія і втіха!»), дитина вивищу-ється не лише тілом, а й духом, виростає особистістю.

Не менш вагомими стануть для неї слова схвалення (якщо для цьо-го, звичайно, є підстави) із вуст учителів, а згодом — колег по роботі.

Втішаючи, співчуваючи чи схвалюючи когось, варто уникати за-йменника «я», надаючи перевагу «ти» або «ви»:—

Ви прекрасний майстер! Ви рідкісний фахівець! З тобою так ці-каво розмовляти! Ти сьогодні чудово виступив! Приємно бачити, як ви посвітлішали, відпочили...

106

Таким чином ви підкреслюєте власну увагу й прихильність до спів-розмовника. Однак займенник «я» цілком можливий у структурі комплі-менту, побудованого на зіставленні, що посилює міру «таланту» адреса-та, як-от: «Ти — унікальна й неперевершена господиня, а я, на жаль, не можу цим похвалитися», «У тебе — золоті руки, а мої ні до чого путньо-го не придатні» (жінка — жінці). До речі, такий своєрідний «антикомплі-мент» спонукає до обміну компліментами. Щоправда, вважають, що жін-ки (і не лише українські) надто рідко «сиплють компліменти» своїм зна-йомим, подругам, а тим паче суперницям.

За що хвалять найчастіше? За вчинки, за характер, за зовнішній ви-гляд, одяг, зачіску (наприклад: «У тебе ангельський характер», «У вас ви-тончений смак», «У тебе бездоганний вигляд», «У тебе така елегантна сукня», «Тобі так пасує нова зачіска»). Можна похвалити когось із вашої родини чи знайомих, сказати добре слово про дітей (наприклад: «У вас хата — райський куточок», «Галина твоя подруга? Чудова дівчина!», «А ваш Василько — восьме чудо світу: дивовижно мудра дитина»).

Не ввічливо кидати компліменти малознайомим або незнайомим людям. Краще зачекати, зазнайомившись