при засвоєнні багатозначних слів, фразеологічних сполучень, у випадку так званої “фальшивої” синонімії і т.п.; 3) вживання – сполучуваності слова з іншими словами, особливостей його функціонування в мовленні (наприклад, великі труднощі виникають при засвоєнні словосполучень, які не мають точної структурно-семантичної відповідності еквівалентам у рідній мові).
При визначенні ступеня трудності ЛО для засвоєння слід брати до уваги і сферу її функціонування. Так, труднощі активного словника, що обслуговує продуктивні види МД – говоріння і письмо, часто не співпадають з труднощами пасивного словника, необхідного для розуміння на слух та при читанні. Наприклад, важкими для активного засвоєння є слова, подібні за звучанням і за значенням, з різним обсягом значень і розбіжностями у сполучуваності у двох мовах, в той час як для пасивного засвоєння важкими вважаються односкладові та багатозначні слова, подібні за звучанням, за написанням; слова, подібні за формою, але різні за значенням у двох мовах – іноземній і рідній.
Таким чином при автоматизації дій студентів з новими словами слід передбачати заходи для зняття і подолання труднощів засвоєння різних ЛО.
Практична мета навчання іноземної мови – спілкування в усній і письмовій формах, з одного боку, та важливість цілеспрямованого подолання лексичних труднощів, з іншого, викликають необхідність поєднання роботи над засвоєнням слів у зразках мовлення у відповідності до ситуації спілкування з роботою над ізольованими словами. (Питома вага роботи над ізольованим словом збільшується на середньому і особливо на старшому ступені, де формується переважно пасивний лексичний мінімум у процесі самостійного читання.)
Основним типом вправ тут є рецептивно-репродуктивні та продуктивні умовно-комунікативні вправи, в яких студент сприймає зразок мовлення (ЗМ) і виконує з ним певні дії (в усній або письмовій формі) згідно створеної викладачем ситуації мовлення, виконуючи такі види вправ:
імітація ЗМ;
лаконічні відповіді на альтернативні запитання вчителя;
підстановка у ЗМ;
завершення ЗМ;
розширення ЗМ;
відповіді на інші типи запитань;
самостійне вживання ЛО у фразі/реченні;
об'єднання ЗМ у понадфразовій єдності – діалогічну та монологічну.
Слід прокоментувати деякі види вправ. Так, якщо викладач починає із загальних запитань, на які очікує короткі відповіді, він перевіряє розуміння студентами ЛО; почати репродукцію нової ЛО доцільно або з імітації ЗМ, або з лаконічних відповідей на альтернативні запитання, де матеріал для відповіді студента “закладений” у запитанні викладача. Більш прийнятними є також лаконічні, а не повні відповіді на спеціальні запитання. Вправи на завершення ЗМ не слід змішувати із вправами на заповнення пропусків (відповідними ЛО).
Підстановчі елементи у вправах можуть бути вербальними і підказувати усно викладачем або подаватися списком, з якого студент може вибрати потрібну ЛО, та невербальними (малюнки тощо).
Наведемо приклади умовно-комунікативних вправ для автоматизації дій студентів з ЛО активного мінімуму.
Німецька мова
L: Finde richtige Antwort zu jeder Frage:
a) Was hat Bernd? Eine Schildkrote.
Eine Katze.
Einen Hund.
b) Wie heibt sie? Sie heibt Pom.
Sie heibt Kitti.
Sie heibt Susi.
c) Wo ist sie? In der Schultashche? Ja.
Nein, in einem Schuhkarton.
Nein, in einem Korb.
L: Ihr wibt, dab Bernd etwas in die Schule mitgenommen hat. Fragt danach einander (студенти складають мікродіалог).–
Was hat Bernd? Weibt du?–
Ja, eine Schildkrote.–
Wie heibt sie?–
Sie heibt Pom.–
Wo ist sie? In der Schultashche?–
Nein, in einem Schuhkarton.
Поряд з умовно-комунікативними у процесі засвоєння ЛО застосовуються також і некомунікативні вправи:
а) на засвоєння форми і значення ЛО;
повторення слів, словосполучень і мовленнєвих кліше за викладачем/диктором з виділенням наголосу, важкого звука, звукосполучення;
згадування і називання слів з певною орфограмою, афіксом тощо;
групування слів за різними формальними ознаками: словотворчими компонентами, частинами мови тощо;
розташування слів в алфавітному порядку;
згадування і називання усіх видових понять при називанні певного родового поняття (наприклад, меблі – стіл, стілець, шафа тощо);
вибір з ряду слів того слова, що відповідає (не відповідає) даній темі;
заповнення пропусків у реченнях відповідними словами;
називання слова за його дефініцією або зображенням;
вибір синоніма (антоніма), еквівалента рідною мовою до даного слова/словосполучення з кількох даних;
б) на засвоєння сполучуваності слів:
складання словосполучень з окремих слів;
розширення речення за рахунок означень до виділених іменників, додатків до дієслів-присудків тощо;
називання іменників, які можуть вживатися з даним дієсловом, прикметників – з даним іменником тощо;
вилучення слова (з ряду слів), яке не поєднується з ключовим словом;
знаходження еквівалентів у рідній мові до даних сталих словосполучень іноземної мови.
Автоматизація дій студентів з лексичними одиницями пасивного і потенційного словників.
З цією метою застосовуються переважно некомунікативні (рецептивні та рецептивно-репродуктивні) вправи, тому що студент зустрічається насамперед з формою ЛО, а її значення він має зрозуміти, виконавши певні дії та операції, а саме:
заповнення пропусків у тексті при читанні, що розвиває здатність до прогнозування;
співвіднесення багатозначного слова у даному контексті з його еквівалентами в рідній мові;
вибір значення багатозначного слова, наявного у контексті, з кількох даних значень;
визначення значення підкресленого багатозначного слова у даному контексті за словником;
визначення значення фразеологічного виразу за словником;
вибір з тексту слів на основі їх семантичної/тематичної спільності;
вибір ключових слів у реченні, абзаці, тексті;
знаходження в тексті незнайомих слів, що передають додаткову інформацію;
знаходження в тексті слів, що виражають позитивну або негативну оцінку, характеристику тощо;
знаходження в тексті інтернаціональних слів;
підбір до даних інтернаціональних слів відповідних еквівалентів рідної мови;
визначення значень незнайомих складних слів за їх компонентами (нім.: Lands-mann (Land – земля, Mann – чоловік) – земляк, співвітчизник);
визначення значення похідних слів, утворених від відомих коренів за допомогою відомих афіксів (нім.: listig – хитрий);
визначення значення незнайомих слів, утворених за конверсією;
визначення нових значень відомих багатозначних слів за контекстом;
здогадка про значення незнайомого слова, словосполучення за контекстом (нім.: Ich bin nicht aberglaubisch, aber