Контрольна робота
з культури мови
“Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості... Мова - душа кожної національності, її святощі, найцінніший скарб... І поки живе мова - житиме й народ, якa національність. Не стане мови - не стане й національності: вона розпорошиться поміж дужчим народом”. Ці слова були сказані ще на початку 20 сторіччя визначним українським вченим І. Огієнком, палким поборником самобутності і самостійності української мови. Але й нині вони звучать дуже актуально.
Багато хто не знає, що рідна мова закладена в людині генетично. Учені підтверджують геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений ще у 18 ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей.
Вже кілька років діє Закон про мови. Вже кілька років українська мова перебуває в статусі державної.
Коли говорять про мову, мають на увазі перш за все слова. Без знання слів, притому великої їх кількості, не можна знати мову, користуватися нею... (О. Земська) Ющук І.П. Практикум з правопису української мови – Київ; 1977..
1. Скласти словосполучення, у яких подані слова були б вжиті в переносному значенні:
зуб - мати на когось зуб;
шапка - інтригуюча газетна шапка;
вовчий - вовчий погляд;
шовковий - шовкова вдача;
залізний - залізний характер;
широкий - широка натура;
солодкий - солодкі слова;
круглий - засідання круглого стола.
2. Записати українські відповідники до слів:
екстраординарний - винятковий, рідкісний;
репрезентувати - представляти;
хронічний - тривалий, затяжний,
постійний.
3. Скласти словосполучення зі словами:
вивільнити - вивільнити руку;
визволити - визволити місто;
звільнити - звільнити з-під варти;
особовий - особова справа;
особистий - особиста відповідальність.
4. Записати іменники в формі орудного відмінка однини:
О.в. - відовідає на питання ким?, чим? заявою, афішею, огорожею,
мережею, думкою, працею,
позицією, фірмою, біржею,
лікарнею, суддею, Наталією,
Іллею, операцією, площею,
статтею, комісією, сім’єю,
слухачем, кобзарем, друкарем,
двором, ячменем, ступенем,
степінню, пирієм, обличчям,
прізвищем, Чорнобилем, Голосієвом.
Брюловим, Пушкіном, Глібовим,
Лебедином, Святошином, Львовом,
Глуховом, Богодуховом.
5. Записати слова, поставивши на місці крапок пропущені букви та розкриваючи дужки:
Безсилий, розтанути, щоденно, все ж не розумію, притаманний, немовби так і треба, приборкати, блідо-рожевий, півгодини, диригент, тиражувати, привабливий, недовіра, ображає, президент, територія, йому не довіряють, щогодини, допомагає, ніщо, мене не зупинить, периферія, військовозобов’язаний, світловодолікування, червоногарячий.
6. Написати конспект наукової статті за фахом, вказавши точні вихідні дані джерела:
юридичний журнал
“Право України” № 4
2000 р.
Право людини на соціальне забезпечення в України:
проблема термінів і понять.
Право на соціальне забезпечення - одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і одержало закріплення у Міжнародно-правових актах на всесвітньому, європейському і міжнародних рівнях.
Конституція України встановила право громадян “... на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом Конституція України - ст. 46 - 1996.”.
Юридичний механізм забезпечення цього права здійснюється за допомогою самостійної галузі права - права соціального забезпечення.
У сфері соціального забезпечення застосовуються декілька визначальних термінів: “соціальний захист”, “соціальне забезпечення”, соціальне страхування”, соціальна допомога”.
Згідно з Конвенцією МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення”, до цієї сфери належить медична допомога, допомоги в разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, інвалідності, втрати годувальника, по вагітності і пологах, сімейні допомоги.
Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, підписана у Страсбурзі в 1989 році державами-членами Європейського Союзу, у ст. 10 містить права у галузі соціального забезпечення, які поділено на дві групи: громадяни, що працюють, мають право на адекватний соціальний захист і соціальне забезпечення у разі втрати заробітку в зв’язку із настанням соціального ризику, а непрацюючі громадяни, котрі не мають засобів до існування, мають право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.
Переглянута Європейська соціальна хартія, що підписана Україною 7 травня 1999 року і згодом має бути ратифікована, передбачає у ст. 12 право на соціальне забезпечення, а у ст. 13 - право на соціальну та медичну допомогу. Аналіз останньої статті свідчить, що в даному разі йдеться про соціальний захист малозабезпеченої особи, неспроможної отримати достатніх коштів власними зусиллями. Їй має. надаватися належна допомога та інші заходи, спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування, - доступ до транспорту, житла, культурної діяльності й відпочинку.
Аналіз ст. 46 Конституції України свідчить, що громадяни мають “право на соціальне забезпечення”, яке (насамперед і переважно) складається з пенсійного права, права на соціальну допомогу, права на соціальний догляд. З огляду на міжнародні стандарти воно також включає правова медичну допомогу, медичне страхування; на державну підтримку сім’ї, материнства і дитинства; на утримання та виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Такі права передбачені Конституцією України, проте, систематизація цих прав, критерії об’єднання їх в одній статті відсутні. Зокрема, звернемо увагу, на те, що право на медичну допомогу і медичне страхування - права, які за своїм спрямуванням та змістом належать до права соціального забезпечення як більш системного поняття. Згідно з Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування медичне страхування - права, які за своїм спрямуванням та змістом належать до права соціального забезпечення як більш системного поняття. Згідно з Основами законодавства України “Про загальнообов’язкове