Тільки з розширенням сфер функціювання української мови в кінці 80-х років вийшло у світ перше зібрання екологічної термінології – “Словник-довідник з екології” (Київ, 1987), який уклали Є.М.Кондратюк і Г.І.Хархота.

У 90-ті роки лексикографічні розвідки в галузі охорони довкілля й раціонального використання природних ресурсів були реалізовані в 11 термінологічних словниках, серед яких переважають тлумачні. Опрацювання та систематизація поняттєвого апарату створює передумови для популяризації знань про екологічну проблематику як серед фахівців, так і широких читацьких кіл, наприклад, у словниках: “Основи екологічних знань (Рівне, 1993), “Екологічний словник-довідник” (Київ, 1998).

З’являється новий різновид лексикографічних праць – термінологічні словники як навчальні посібники. Так, для забезпечення навчального процесу політехнічного профілю в Харківському політехнічному інституті укладено “Тлумачний словник екологічних термінів” (Київ, 1993).

Опрацьовуються окремі підсистеми екологічних термінів і понять відповідно до прийнятої класифікації напрямків екології за належністю до природного компоненту біосфери (атмосфери, гідросфери, ґрунтів, рослинного світу, тваринного світу). Так, одній із них – гідросфері – присвячено “Російсько-український гідролого-екологічний словник” (Київ, 1992), укладений авторським колективом на чолі з А.В.Яцик. Згодом ці ж автори уклали тлумачний гідролого-екологічний словник (Київ, 1995).

Саме в руслі лексикографічного опрацювання екологічної термінології національне словникарство збагатилося унікальним виданням – “Словником з екології” (автори О.М.Микитюк, О.З.Злотін), в якому подано терміни-відповідники п’ятьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою, французькою. Словник видано 1995 року в Харківському державному педагогічному інституті ім. Г.С.Сковороди.

Розвиток термінологічної лексикографії з екології йде рівнобіжно з розбудовою екології як наукової дисципліни. Розв’язання проблем охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів передбачає гармонізацію взаємодії людського суспільства й природи. Тому, на думку сучасних дослідників, науку, яка вивчає закономірності взаємодії людського суспільства із середовищем його існування та розробляє принципи гармонізації цієї взаємодії, доцільно називати терміном соціоекологія. Саме під такою назвою – “Соціоекологія” – у 1998 році у Львові було опубліковано словник-довідник (укладач М.М.Назарук), в якому відображено близько 800 понять і термінів.

Вузькогалузеві словники відображають окремі підсистеми галузевих термінологій. У межах сільськогосподарської тематики можна виділити англо-російсько-український словник, присвячений термінології бджільництва на 6500 термінів (Київ, 1997), російсько-український і українсько-російський словник з пшениці (Харків, 1995).

Асоціація фахівців з нерухомості здійснила лексикографічне опрацювання термінології однієї із систем фінансово-економічної сфери та опублікувала видання “150 термінів із словника рієлтора” (Київ, 1996) – укладач О.О.Бондаренко та інші.

До вузькогалузевих можна віднести словники, які відображають термінології певної навчальної спеціальності чи ще більш обмеженої тематики – курсу. Цей різновид словників, як правило, розвивають вищі навчальні заклади для забезпечення навчального процесу. Так, у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування укладено російсько-український словник зі спеціальності 12.04 ”Машини та технологія обробки металів тиском”. В Одеському гідрометеорологічному інституті створено серію російсько-українських словників з курсів “Водогосподарські розрахунки”, “Гідрогеологія”, “Гідрометрія”.

Виходять словники, які відображають поняттєво-термінологічний апарат певної наукової теорії. До уваги вітчизняних науковців, студентів економічних спеціальностей у 2000 році представлено нове перекладене видання – “Словник сучасної економіки Макміллана” авторства Д.Т.Едісона та інших.

Виходять у світ словники, які відображають термінологію окремого видання. Так, для полегшення користування хімічними довідниками “Бейльштейн” і “Гмелін” створено та видано окреме видання “Німецько-російсько-український словник” (Київ, 1993).

Традиції лексикографічного опрацювання індивідуально-авторської термінології, яку використовував чи творив окремий науковець чи письменник, небагаті – ще 1966 року опубліковано “Словник літературознавчих термінів Івана Франка” (укладачі С.П.Пінчук, Е.С.Регушевський). У 90-х роках результатом вивчення термінологічної лексики в мові письменника став словник Б.Леськів ”Фігури мови Тараса Шевченка” (Тернопіль, 1998), який охоплює 154 терміни, які використав поет (за “Кобзарем”, Київ,1967). Словник містить цікаві матеріали для дослідження процесу детермінологізації на етапі становлення української наукової термінології в середині XIX століття.

Характерною особливістю 90-х років є видове різноманіття за способом опису лексичного значення слова. Укладено близько 270 перекладних словників і 280 праць енциклопедично-довідкового типу (тлумачні, тлумачно-перекладні, довідники, енциклопедії, енциклопедичні словники).

На початку 90-х років на книжкових полицях вочевидь домінувала російськомовна наукова, навчальна, довідкова література. Враховуючи практичну необхідність впровадження української мови в усі сфери суспільного життя, наукова громадськість зосередила свої зусилля на створенні перекладних словників.

Серед двомовних перекладних словників переважають російсько-українські. Серед них особливу увагу привертає “Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери”, укладений авторським колективом Інституту української мови НАН України – С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт. Словник охоплює 85 тис. слів.

Двомовні словники (словникові ряди) з вихідною мовою українською порівняно значно рідкісніше явище. Однак, враховуючи потребу глибшого лексикографічного опрацювання української термінології, до цілого ряду російсько-українських словників додано абеткові покажчики українських термінів. На відміну від попередніх десятиріч, у 90-ті роки однією з мов перекладних словників стала англійська, зрідка німецька, французька, латинська.

Якщо в попередні роки багатомовні перекладні словники були нечисленними, то за останні десять років подання термінів-відповідників трьома й більше мовами стало характерною рисою термінологічної лексикографії. Серед багатомовних словників найпоширенішу групу становлять тримовні, в яких до українських і російських рядів додано здебільшого англійський, рідше німецький, французький, латинський або польський. У тримовних медичних словниках до українського і латинського рядів наведено англійські або російські відповідники. Оригінальна тематика багатомовного словника авторства І.О.Ольхового, що вийшов у Київському університеті ім. Т.Шевченка, – “Французько-українсько-російський словник термінів і скорочень протиповітряної оборони країн НАТО”, в якому відтворено близько 900 термінів і 500 скорочень.

Ці ж мови в різноманітній послідовності подання утворюють словникові ряди і в чотиримовних словниках із медицини,