[Я не посмів не повірить йому], але ж… щось не вірилось (В.Винниченко). - Міркуй: “Попри те, що я повірив, старався повірити, бо мусив, таки не можу повірити до кінця, щось не дозволяє”. Мовець змушений визнати неможливість досягти бажаного стану, фатальну зумовленість ситуації. Отже, лексико-семантичне оформлення підтримує те загальне значення фатальності, що творить семантика структурної схеми безособових речень.
Специфіка таких безособових речень, як стверджує Н.Арват, особливо яскраво виявляється у порівнянні з двоскладними реченнями з активним суб’єктом – агентом. У зв’язку з цим наводиться таке міркування: "Рисакову не сидиться на місці. Його руки весь час у русі / Рисаков не сидить на місці. В безособовому реченні виражається певний стан людини, яка через сильне душевне хвилювання не може спокійно сидіти на місці, ця тривога і хвилювання виражаються в рухах рук. Отже, ми розуміємо, що людина все ж сидить, а не встає і ходить. Друге речення виражає, навпаки, саме те, що людина не сидить, а встає і ходить. Особові речення виражають конкретну дію чи стан (Я працюю; Я не сплю). Безособові речення – завжди стан з відтінком мимовільності, неусвідомленості” [1,с.74].
Незмінна дієслівна форма не дано у предикатній позиції безособових конструкцій наштовхує на думку про суб’єкт подання – силу, яка не виражається прямо, але мовець може мислити джерелом такого подання "щось трансцедентальне, з чим зв’язані поняття Долі, Закону, Бога” [5,с.110]. Такі безособові речення виражають неможливість здійснити певні дії, процеси, досягнути якогось стану з огляду на невідому вищу силу, яка стоїть на перешкоді їх реалізації. Людина не може перебрати на себе функцію сили, яка стоїть на перешкоді реалізації її волі, і капітулює.
Сполучення “заперечне дієслово зі значенням буття + віддієслівний дериват у формі родового відмінка”, що заповнюють предикатну позицію безособових конструкцій, усвідомлюються як напівусталені. Наприклад: нема рятунку, нема прощення, нема вороття, нема покути, нема заміни тощо. Пор.: нема книги, нема квітів, нема людей тощо. Загальне значення сполук із заперечним дієсловом зі значенням буття і віддієслівним дериватом можна визначити як невідворотність, крайню межу стану справ, що знову ж таки пов’язано з фатальністю, неможливістю змінити ситуацію. Загальне значення таких сполук корелює із семантикою структурної схеми безособових конструкцій, де вони вживаються. Н.І.Грішина розглядає навіть можливість трансформації речень з такими сполуками у конструкції з не дано: “Нам встречи нет. Мы в разных станах (А.Ахматова) – “нам не дается/не дана/не (пред)назначена встреча; нам не встречаться/не встретиться” [6, с.110]. Пор.: Нема йому (зрадникові) прощення (Б.Грінченко) – “йому не дано/не призначено/не судилось прощення; йому не проститься; його не простити; його не можна простити”. У сполуках із заперечною екзистенційною лексемою та віддієслівним дериватом теж можна простежити наявність невідомої вищої сили, з якою асоціюються Бог, Закон, Доля, як специфічної перешкоди для реалізації дії, процесу, досягнення стану.
Отже, зв’язок суб’єктивно-модального значення неможливості та безособовості опосередкований осмисленням статусу фатальності.
Водночас специфічне лексико-семантичне наповнення предикатних позицій підтримує семантику структурної схеми безособових речень, стабілізуючи вираження у їхній структурі суб’єктивно-модального значення неможливості.
Безособові конструкції є центром системи висловлювань зі значенням неможливості.
Пристосованість безособових речень до вираження семантики неможливості пояснюється, по-перше, семантикою їх структурної схеми, по-друге, специфікою лексико-семантичного наповнення предикатних позицій. Семантика структурної схеми, що постає як реалізація в дійсності станів, процесів, які не залежать від волі людини, обтяжена фатальністю. Усвідомлення фатальності вказує неможливість змінити хід подій. Лексико-семантичне наповнення безособових конструкцій здатне підтримувати, конкретизувати загальне значення фатальності і тим самим бути чинником, релевантним для формування суб’єктивно-модального значення неможливості.
Використана література
1. Арват Н.Н. Безличные предложения в современном русском языке. Черновцы, 1965. С.6 – 80.
2. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. Москва: Языки русской культуры, 1999. С. 793-814.
3. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.,1955.
4. Белошапкова В.А. Современний русский язык. М.:Высшая школа, 1989.
5. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993.
6. Гришина Н.И. Семантика предложений дативного типа: класс “Детям радость – нет забот” // Синтаксис: Изучение и преподавание. Сборник работ учеников В.А. Белошапковой. М.: Московский государственный университет имени Н.В.Ломоносова, 1997. С. 105-107.
7. Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.
8. Шмелева Т. Смысловая организация предложения и проблема модальности // Актуальные проблеми русского синтаксиса. М.: МГУ, 1984. С.78 - 99.