РЕФЕРАТ

на рему:

“Роль мови в житті людини”

Шановні ровесники. Настав час, коли нам треба серйозно замислитись не лише над власним життям, а й над долею рідного народу, адже кожен з нас – його часточка.

Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий український письменник Панас Мирний, “смерть для його душі”.

Саме тому загарбники України, бажаючи зламати волелюбний дух українського народу, проводили політику переслідування нашої мови, особливо багато випробувань вона зазнала в ХІХ-ХХ століттях.

Як ви вже знаєте, люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх, інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства. Спілкування між людьми відбувається за допомогою мови.

Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.

Без мови взагалі не може існувати людське суспільство.

На певному етапі розвитку суспільства виникає письмо, яке поширює функціонування мови у часі та просторі. Мовою, закріпленою в знаках письма, користуються не лише тоді, коли вона висловлена, а й набагато пізніше, отже, функціонування такої мови не обмежено в часі. Писемна мова виконує роль засобу зносин з іншими членами колективу, які перебувають на будь-якому віддаленні від того, хто висловлю свої думки, а не лише з тими, хто бере безпосередню участь у розмові.

На основі писемної мови в процесі історичного розвитку суспільства виникає літературна мова. Зверніть увагу, що літературною називають унормовану мову.

Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та білоруська.

Норми нової української літературної мови починають складатися ще з кінця ХVІІІ і першої половини ХІХ століття. Вони зароджуються насамперед у творах І.П. Котляревського, І.Ф. Квітки-Основ’яненка, Т.Г. Шевченка.

У світі існує дуже багато мов. Наприклад, ціла група слов’янських мов, що мають багато спільного, скільки вийшли з одного джерела (спільнослов’янської мовної єдності): польська, чеська, болгарська, сербська, хорватська, словенська тощо. Всім відомі також західноєвропейські мови: французька, німецька, англійська; скандинавські: шведська, датська, литовська. Всіх не перерахувати, бо в світі їх не одна сотня. І для кожного народу його мова є найважливішою, у ній втілюється погляд на світ, на самих себе.

Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.

Нині українська мова оживає в школах і дитячих садках, на телеекранах, на високому рівні державного спілкування. Плекали, пестили, допомагали жити їй усі ці складні часи, коли мова наша була на межі зникнення, охоронці слова – українські письменники-патріоти.

Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути уважними дорідної мови. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до сучасників і майбутніх поколінь.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову...

...Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Хтось з великих казав: “Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина”. А коли це рідна мова? Коли багатьом українцям потрібно заново вчитись бути громадянами у своїй державі, а, отже, і шанувати державну мову? М.П.Рильський писав іще у ті далекі роки:

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов.

А як актуально вони звучать і досі!

Звинувачення у націоналізмі у ті страшні часи було рівноцінне смертному вирокові. А мужній співець “робітничої рані”, В. Сосюра писав крамольні: “Розстріляне Відродження”, “Юнакові”, “Мазепа”... Вірш “Юнакові” адресований молодим. А значить і нам, прийдешньому поколінню:

Листку подібний над землею,

Що вітер з дерева зрива,

Хто мову матері своєї,

Як син невдячний, забува.

Ці палкі слова немовби написані зараз, так вони актуальні.

Роль слова, рідної мови в житті народу присвячує В.Сосюра поезію “Я знаю силу слова”, що ввійшла до збірки “Поезія не спить”.

У ній Сосюра створює персоніфікований образ слова, яке проникає до людських сердець швидше від проміння. Завершується вірш метафоричним образом.

“Ти квітка у любові, в ненависті ти – штин”.

Ми щасливі і горді тим, що на білому світі є справжнє диво калинове – наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок.

Нам, українця, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей, онуків, правнуків, - усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства.

Можуть гинути села й міста, палаци й собори, буває – навіть гинуть могутні держави, однак ці втрати не завжди обривають саморозвиток народів. Бо вони – лише окремі грані їх життя.

Інакше з мовою, що є синтезом почуттів і роздумів, моралі й етики, мрій і діяльності людей в усіх сферах життя. Тому мова – витвір і одиниць, і маси – не має початку і кінця, вона невіддільна від народу – носія