КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Мовленнєві вміння як засіб формування комунікативної компетенції

Зміст

Вступ

1. Спілкування як особливий вид комунікативної діяльності

2. Проблема розвитку комунікативних умінь у сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі

3. Комунікативна компетенція в контексті сучасних проблем навчання іноземних мов

3.1. Історико-порівняльний аналіз складових комунікативної компетенції.

3.2. Комунікативна компетенція як система мовленнєвих іншомовних умінь та навичок

4. Специфіка комунікативно-діяльнісного підходу

Висновок

Список використаних джерел

1. Спілкування як особливий вид комунікативної діяльності

Визначаючи потреби як початок діяльності, більшість учених розглядає спілкування у співвідношенні з діяльністю, але підходить до цього по-різному: спілкування і діяльність — дві рівнозначні категорії буття людини (Б.Ф.Ломов, Л.П.Буєва); спілкування є одним із проявів діяльності (Г.М.Андрєєва); спілкування є особливий вид діяльності (О.О.Леонтьєв, МЛ.Лісіна, Р.С.Нємов). У багатьох працях спілкування визначається як особливий специфічний різновид діяльності, що, насправді, адекватно комунікативній діяльності.Відповідно до теми нашого дослідження нам більше імпонує запропоноване О.О.Леонтьєвим розуміння спілкування як така активність осіб, що взаємодіють, під час якої вони, впливаючи одне на одного за допомогою знаків (у тому числі й мовних) організують спільну діяльність [29, 28]. Саме цю позицію ми й обираємо за основну. Певний розвиток думки О.О.Леонтьєва про спілкування як особливий вид діяльності можна помітити у Б.Д.Паригіна [37, 35]. На його думку, спілкування і діяльність співвідносяться як два кола, внаслідок чого спілкування виступає як умова будь-якої діяльності або у вигляді специфічної комунікативної діяльності.

Спілкування як діяльність. На нашу думку, таке розуміння спілкування слугує логічною основою для використання терміну "комунікативно-діяльнісний підхід до навчання іноземних мов", оскільки саме поєднання дефініцій діяльності та спілкування при збереженні ними самостійності дозволяє будувати процес навчання як процес комунікативної діяльності.Проведений нами аналіз психолінгвістичної та дидактичної літератури свідчить про відсутність на сьогодні єдиного, загальноприйнятого підходу в дослідженні проблем спілкування у процесі навчальної діяльності. Розробка зазначеної проблеми психологами, педагогами, лінгводидактами, методистами здійснюється здебільшого у межах існуючих у відповідних науках установок і тенденцій.У загальній проблематиці лінгводидактики питанню спілкування, в тому разі й безпосередньо мовленнєвого, відводиться вагоме місце (М.С.Вашуленко, О.О.Леонтьев, Ю.І.Пассов, І.О.Зимня). З її вирішенням пов'язується ряд практичних заходів, спрямованих на оптимізацію навчально-виховного процесу, підвищення ефективності навчальної діяльності, тощо. У галузі навчання іноземної мови зазначена проблема постає стрижневою, оскільки навчання спілкування визначається тут метою навчання [6].У контексті сучасних проблем навчання іноземної мови важливо, на наш погляд, звернути увагу на структуру спілкування. Різні науки мають власні точки зору на це питання. Виділяють такі три взаємозв'язаних його сторони:* комунікативна — обмін інформацією між індивідами;* інтерактивна — організація взаємодії суб'єктів, що спілкуються (суб'єкт - суб'єктні відносини), тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, але й діями, зокрема під час побудови спільної стратегії взаємодії;* перцептивна — процес взаємного сприймання і розуміння комунікантів, пізнання ними одне одного [15,58].Усі ці сторони у спілкуванні як багатомірному процесі виступають єдиним цілим.У психології пропонується диференціювати види спілкування у залежності від різноманітних його характеристик і особливостей:* міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне, спілкування між особистістю та групою—за кількістю учасників;* вербальне та невербальне — за способом спілкування;* офіційне та неофіційне — за умовами спілкування;* настановне та інформаційне — за завданнями;* контактне та дистантне — за позицією комунікантів [28,198-199].Ми вважаємо, що у процесі формування комунікативної компетенції студентів на заняттях з іноземної мови слід орієнтуватися передусім на міжособистісне, міжгрупове вербальне спілкування — найефективніші види взаємодії людей (М.Н.Корнєв, А.Б.Коваленко, В.Квінн та ін.). Саме міжособистісне спілкування є однією з форм задоволення комунікативних потреб людини, воно сприяє самовираженню особистості, повному взаєморозумінню співрозмовників і, нарешті, швидкому отриманню необхідної інформації. Зауважимо, що у своєму дослідженні ми виходимо з сучасного розуміння діалогу як засобу безпосереднього спілкування (В.В.Андрієвська, Г.О.Балл, О.В.Киричук). Такий підхід дає реальну можливість об'єднання двох методологічних установок: діяльнішої (встановлення міжособистісної взаємодії як засобу і побічного продукту спільної діяльності) та особистісної (досягнення взаєморозуміння як мети і прямого продукту міжособистісної взаємодії). У діалогічному спілкуванні "обличчям до обличчя" (face to face) з носіями іншої мови для досягнення комунікативної мети, на нашу думку, особливо важливо орієнтуватись у соціальному та культурному контекстах комунікації'.З позицій системного аналізу процес спілкування розглядають як систему, що об'єднує комунікантів, їхні знання та засоби спілкування [8, 23]. Засобами комунікативної діяльності є різні знакові системи, передусім мовлення. Не випадково функціональне значення людського мовлення як засобу і чинника соціального спілкування в останній час все більше стає предметом спеціальних досліджень. Важливою є концепція "мовленнєвого спілкування", запропонована О.О.Леонтьевим, де спілкування розглядається передусім як мовленнєва діяльність, котра аналізується у взаємозв'язку зі спілкуванням і з точки зору її психологічної обумовленості [26, 25]. Автор обґрунтував психологічну структуру процесу мовленнєвого спілкування, визначив місце планування, мотивації, результативності й нормативності у цьому процесі [26, 47]. І.О.Зимня, розвиваючи концепцію О.О.Леонтьєва, розглядає вербальне спілкування ж суспільно-комунікативну діяльність [15, 98]. Можна стверджувати, що у сучасній соціальній психології, психолінгвістиці, методиці викладання мов (Т.М.Дрідзе, Зимня, О.О.Леонтьев; G.Miller, Ch.Osgoud, T.Sibeok, D.Wort та ін.) поширений саме такий підхід до мовленнєвої комунікації. На думку Т.М.Дрідзе, сьогодні він набуває особливого значення [11, ЗО] і, за нашими спостереженнями, є найбільш прийнятним у сучасних умовах навчання іноземних мов у середній школі.Розглянемо лише найважливіші чинники вербальної комунікації, які, на наш погляд, найбільш повною мірою відтворюються у навчальному процесі з іноземної мови у ВЗО.Спілкування завжди розгортається у структурі спільної діяльності комунікантів, заради її організації, що