У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


має принципове значення: ефективність комунікації залежить від екстралінгвістичних умов спілкування і, значно більше, від спрямованості пізнавальних процесів комунікантів. А вибірковість і спрямованість цих процесів визначається цілями, потребами, емоціями тих, хто спілкується, тобто всіма тими чинниками, що розкривають сутність принципу активності психічного відображення, сформульованого у загальнопсихологічній теорії діяльності [7, 145]. Отже, у спілкуванні пізнання пов'язане з комунікацією, а відтак, спілкування може бути ідентифіковано як комунікативно-пізнавальний процес (Т.М.Дрідзе). З таких позицій воно передбачає спільність комунікативних знань, про що зазначається, як засвідчив проведений нами аналіз відповідної наукової літератури, в усіх концепціях спілкування. Сутність цього чинника розкриває Є.Ф.Тарасов, звертаючись до психологічного розуміння комунікації як опосередкованого мовленням сприйняття реального світу. Він зазначає, що на початку комунікативного ланцюга знаходиться об'єкт реального світу, на який хоче вказати той, хто говорить. Для того, щоб комунікація відбулась, необхідна наявність психічного образу цього об'єкту у психіці відправника повідомлення. У випадку успішної комунікації в отримувача мовленнєвого повідомлення виникає психічний образ (об'єкту), аналогічний психічному образу у відправника повідомлення [22, 23-24]. Близькість цих психічних образів у комунікантів, як бачимо, залежить від того, наскільки співпадають у них докомунікативні знання про об'єкт, а відтак і про оточуючий світ. Отже, йдеться мова про смисловий контакт як обов'язковий чинник спілкування. Експериментальні дослідження, проведені Т.М.Дрідзе, засвідчили, що у процесі людського спілкування механізм смислового контакту вмикається далеко не завжди, хоча лише він і здатний забезпечити взаємодію, адекватну тим чи іншим цілям [11, 32]. Проблема смислового контакту та презентації знань постає надзвичайно актуальною у процесі оволодіння іноземними мовою та культурою. В інших випадках способи існування знань про оточуючий світ не впливають істотно на спілкування. Ефективність смислового контакту залежить також від рольової поведінки, мовленнєвого та немовленнєвого етикету, кінетичної поведінки, емоційних інтонацій та ін., тобто семіотичних засобів [1, 62]. В іншомовному спілкуванні цей чинник набуває особливого значення, адже знакові засоби спілкування у процесі комунікації заступають предмети та процеси реального світу, і така заміна можлива лише тоді, коли відомим є значення знаку [5, 25].Попередньо підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що спільність комунікативних знань і засобів у комунікантів є фундаментальною характеристикою спілкування, на чому наголошується у багатьох наукових працях. Можемо послатися на книгу Д.К.Берло "Процес комунікації", де говориться, що передумовою комунікації є спільність комунікативних навичок (сприйняття і продукування мовлення), а також і знань соціальної системи, культури [13, 45]. Ш.Зимня, наприклад, відносить смисловираження (для діяльності говоріння ) і смислосприйняття (для діяльності слухання) до вищих психічних процесів, які виконують регулюючу, плануючу та корегуючу функції у процесі спілкування як соціальної взаємодії суб'єктів [16].

2. Проблема розвитку комунікативних умінь у сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної джерельної бази показав, що дослідження сутності умінь і умов "їх продуктивного формування можливе на основі вивчення структури особистості, де основними компонентами виступають знання, вміння, навички та здібності, що знаходяться у діалектичному взаємозв'язку /Є.В.Куширьов, К.К.Платонов, Л.Ф.Спірін, Б.М.Теплов, З.І.Ходжаєва та ін./. Уміння у своїй сутності е внутрішньою моделлю майбутньої діяльності, що, базуючись на знаннях і здібностях, забезпечують її ефективність. Уміння концентрують те, що здобувається особистістю у процесі зовнішньої, тобто практичної, педагогічної діяльності й одночасно розвивається внутрішньо, але під впливом зовнішніх факторів. Формуючись у сфері педагогічної діяльності, вони є наслідком як зазначеної діяльності, так і розвитку здібностей, оскільки засновані на них і разом із тим є їх передумовою.У процесі формування умінь принципового значення набуває положення стосовно взаємозв'язку знань і умінь. Знання - це основа уміння (теоретичні позиції, які сприяють результативності набуття умінь).У дослідженнях ГС.Костюка. К.К. Платонова, С.Л. Рубінштейна, Ю.О.Самаріна, Б.М.Теплова та ін. обґрунтовано положення про те, що однією з найважливіших "внутрішніх умов", яка забезпечує створення фундаменту вмінь і сприяє якісним змінам у їх структурі є здібності. Тоді, коли знання забезпечують конструювання умінь /внутрішніх моделей діяльності/ і виступають як вихідні теоретичні позиції у прийнятті найбільш оптимального рішення в новій ситуації, то здібності забезпечують пристосування цих моделей до умов, які змінюються.Сучасний стан розвитку психолого-педагогічних досліджень пропонує широкий спектр визначення поняття "здібності" та "педагогічні здібності". Ми погоджуємося з тими науковцями, які розглядають здібності у контексті людської діяльності (Б.Г.Ананьєв, О.М. Леонтьев, В.М. Мясищев, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн та ін.). К.К. Платонов вважає, що здібності - інтегральне утворення особистості, яке визначає ступінь відповідності індивіда певній діяльності. В.А. Крутецький визначає здібності як індивідуально-психологічні особливості людини, що відповідають вимогам даної діяльності та є умовою успішного її виконання [34]. Здібності та уміння особистості входять до складу основи її психологічних особливостей, У порівнянні зі знаннями, уміннями та навичками здібності є більш стійкими властивостями особистості і формуються значно повільніше, ніж уміння та навички.У взаємозв'язку зі знаннями виступають уміння і навички. Теоретичний аналіз проблеми співвідношення умінь і навичок здійснено дослідниками А.А.Іммамутдіновою, Б.М.Кабановою-Меллєр, Г.О.Нагорною, Л.М.Шварц та ін. Поняття "уміння" й "навички" найчастіше вживаються поруч. Відсутність адекватного розуміння у відповідності з його змістом спричиняє неадекватність цілеспрямованості в головному, стратегічному напрямі: формування й розвиток умінь підсилюється знаннями та відпрацюванням навичок. Серед науковців панує три основні концепції щодо співвідношення вмінь і навичок:1. Дослідники Є.М.Кабанова-Меллєр, М.Д.Левітов, М.О.Риков, П.Н.Шимбірєв, Л.М.Шварц, зокрема, дотримуються точки зору, що уміння є незавершеними навичками, етапом їх створення. Навички, згадані науковці, характеризують як стереотипну автоматизовану операцію, що необхідна при виконанні тих елементів предметних дій, де потрібна точність, закріпленість

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9