Тема лекції

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ

ПРО МОВЛЕННЄВУ КОМУНІКАЦІЮ

§ 1. Мова та спілкування

Мова - спосіб самовиразу й пристосування до середовища, який властивий лише людині, оскільки він базується на абстрагу-ванні й символізації реалій життя через слово.

Потреба у спілкуванні існує у всіх живих істот, в тому числі й у тварин: усі ми знаємо, що вони спілкуються й між собою, і з людьми (досліджено, що кішки навіть розробили "спеціальну мо-ву" для спілкування з людьми - своїми хазяями).

Спілкуються люди і всі інші живі істоти, звичайно, по-різному. Коли, наприклад, ви зустріли тигра, який роззявив на вас пащу, ситуація слів не потребує. Або - бандит показує жертві пістолет - ситуація, яка теж не потребує слів. Або, як висловився свого часу поет російської революції Маяковський:

Тише, ораторы!

Ваше

Слово, товарищ маузер!

Система дорожник знаків для автомобілістів, що перебува-ють, по суті, в довготривалій екстремальній ситуації, - це теж пев-ного роду мова, мова без слів. У деяких сферах комунікації (в ши-рокому сенсі) слова здаються начебто й зайвими - так, на палітурці книги, присвяченої мистецтву реклами, фігурує гасло: "Одне зображення варте тисячі слів"2. Але автомобіліст, по суті, перебуває в екстремальній ситуації напруження й зосередження; реклама ж апелює не до нашого здорового глузду, а зомбіює нас на івні емоцій та підсвідомості. У нормальних ситуаціях люди спілкуються не жестами або намальованими чи звуковими ембле-мами або натуралістичними зображеннями, а словом.

Ще раз звернемося до вже цитованого нами Свіфта, який створив образ далекого від життя острова Лапути, що його насе-ляють "чисті" науковці. Свіфт висміяв прагнення молодої ще тоді науки створити власний "жаргон", точну, насичену професійними термінами мову для "внутрішнього ужитку". Життя показало, втім, що без такого професійного "жаргону" наука просто не змо-же існувати. Можна скільки завгодно дражнити вчених (харак-терна іронічна фраза 70-х pp. XX ст. з цього приводу: "ми, птахи, розмовляємо пташиною мовою!"), але ситуація від того не зміниться.

Проте Свіфт, може мимоволі, геніально зафіксував одну з особливостей комунікації: вона може бути й не-мовленнєвою (па-ра-мовленнєвою). Але ми спілкуємося у житті насамперед за посе-редництвом мови. Мова існує й розвивається в умовах живого спілкування між співбесідниками; вона невід'ємна від мовлення, тобто психічного процесу. Мова формується за певними нормами й правилами, але саме мовлення впливає на формування цих пра-вил. Мовлення - індивідуальний психічний процес, під час якого виявляються специфічні властивості кожної особистості (від ви-мови, способу наголошувати, інтонації або темпу мовлення до лексикону та структури речення, ужиття образних висловів).

Мовленнєва комунікація - це процес спілкування шляхом мови, який має свої внутрішні закони і базується на певній сис-темі усталених культурних норм.

Мовленнєву діяльність людини насамперед звернено до інших людей, які цю мову розуміють. Засобами мовлення пере-дається важлива для нас інформація, якої ми самі не могли б от-римати або отримали з величезними зусиллями (наприклад, ситу-ація "вчитель - учень": вчитель навчає і перевіряє засвоєння знань). Усі ми один щодо одного - комуніканти. Взаємодія комунікантів способом мовлення називається інтеракцією або ко-мунікативним актом.

Аристотель визначив людину як зуон коммунікон -суспільну тварину. І справді, людина може існувати лише в громаді, у колективі - інакше вона не виживе. Чи могла б вона вижи-ти завдяки самій лише "природі" від моменту свого народження, маленька й безпорадна, якби поруч не клопоталися мама іі інші члени сім'ї? Чи могла б вона визначити своє місце в житті без школи й вузу? Чи ж складається, власне, усе подальше її життя поза входженням у професійний колектив, обранням політичної позиції або тої чи іншої релігійної спільноти, вибору своєї прина-лежності до того чи іншого національно-державного } групуван-ня?

Можуть пригадати Робінзона Крузо з відомогс роману Д. Дефо, ще одного видатного письменника XVIII ст., - як приклад того, що людина, керована розумом і волею, може побудувати ро-зумне іі достойне життя навіть пола суспільством, "самотужки". Але насправді образ Робінзона - не більш, ніж літературна вигад-ка, породжена ілюзіями епохи Просвітництва щодо "щасливого дикуна на лоні природи", подалі від огидної цивілізації. Адже про-тотип Робінзона, бунтівний матрос Селькірк, висаджений капіта-ном на безлюдному острові, був знайдений через чотири роки аб-солютно здичавілим: оброслий волоссям, він гасав по деревах не гірше від мавпи її зовсім забув людську мову. Характерно також, що поодинокі випадки викрадення людських немовлят звірями зовсім не породжують розумних і шляхетних Мауглі: у звірячій зграї виростають дивні істоти, які, коли їх повертають до людсько-го середовища, вже не тільки не в змозі засвоїти людську мову, а й навіть навчитися ходити "по-людськи", на двох кінцівках.

У всіх згаданих вище випадках звертає на себe увагу в пер-шу чергу та незаперечна обставина, що саме мова є найпершою і найхарактернішою ознакою людини.

Мовленнєва діяльність властива лише людині. Можуть за-перечити: а хіба немає якогось аналогу людської мови у тварин? Чи не згадувалося вище про "котячу мову"? Адже буває, що крик однієї ворони піднімає в повітря усю воронячу зграю. Усі також спостерігали, як двоє мурашок, зустрівшись, щось явно передають одна одній, спілкуючись вусиками-'антенами'; поспілкувалися -і ось вже потяглася низка мурашок до розсипаного десь в кутку підлоги цукру. Так, і в тварин існує розвинена система ко-мунікації - вони дійсно подають одна одній сигнали про якусь загрозу, про те, що поблизу є їжа; вони кричать, ревуть і співають, аби привабити пару тощо; вони можуть навіть виражати