Вираз "розуміти мову тварин" давно став для нас звичним і навіть набуває конкретності (дослідники цілком серйозно твер-дять не лише про "котячу", а й про справжні "собачу" або "мавпя-чу" мови тощо). Сьогодні на Заході існують телевізійні програми для кішок (демонстрація рибок, птахів тощо), які користуються шаленою популярність чотириногих глядачів. Японські фахівці винайшли навіть спеціальний прилад, що перекладає основні сиг-нали з "котячої" на японську.

Але сигнали, що їх подають тварини, принципово відмінні від людського мовлення: адже вони ґрунтуються на першій сиг-нальній системі - елементарних рефлексах, реакції на зовнішнє оточення. Тому т. зв. "мова тварин" незрівнянно бідніша й простіша, ніж людська. Одна американська дослідниця здогадали-ся навчити найбільш близьку, здавалося б, до людини істоту - мавпу - абетці глухонімих, і виявилося, що мавпа має мову - кілька десятків слів, без усякого натяку на граматику. У цей само час лексикон пересічної людини складає кілька тисяч слів (а в словнику національних мов їх - десятки тисяч, а то й більше); навіть малограмотні відмінюють іменники за відмінками, вжива-ють різні форми дієслова тощо.

Людське ж слово - продукт другої сигнальної системи. То-му комунікація між тваринами відбувається на рівні інстинктів, а комунікація між людьми - на рівні інтелектуального спілкування. Однак чи не ведемо ми від сивої давнини безкінечні "розмови" з хатніми й дикими тваринами?

У мовленнєвому процесі людини, як переконливо довели вчені, домінує діяльність лівої півкулі м о з к у, де - в різних ділянках - розташовано центр руху мовлення (який відповідає за вимову та силу голосу), центр зору мовлення (якийвідповідає за читання), центр слуху мовлення (який регулює сприймання мови на слух та її розуміння), графічний центр (що відповідає за писемне мовлення). Характерно, що при пошкод-женні саме цієї ділянки головного мозку виникає афазія (мов-леннєві дефекти).

Можливо, що тварини "мислять образно", низками зорових або звукових асоціацій. Людині таке "мислення" теж властиве. Відомий вислів Леонардо да Вінчі: краще один раз побачити, аніж багато разів почути. Але це усе ж таки сприйняття художника, для якого зорові враження найголовніші. А ось великий філософ Сократ казав, навпаки: "Скажи щось, щоб я тебе побачив". Отож, мов-лення пов'язане не стільки з чуттєво-образною стихією, цариною інтуїтивно-чуттєвого сприйняття світу (область правої півкулі м о з к у3), скільки з інтелектуальною активністю людини.

Комунікація з навколишнім людським середовищем почи-нається у дитини з т. зв. до-мовленнєвого етапу, який триває при-близно до 11 місяців. На початку відбувається розвиток т. зв. фо-нематичного слуху: немовля вчиться розрізняти інтонацію, тембр голосу людей, які його оточують, а з двомісячного віку починає агукати - співати голосні звуки. Це і є початок зворотного зв'язку - прагнення маленької дитини відповісти оточенню, увійти з ним у контакт. Агукання переростає у лепет, нескінчене повторення складів ("ма-ма", "та-та", "ба-ба"), а згодом - у свідоме вимовлян-ня слів. Потім йде етап початкового оволодіння мовою: дитина, коли їй виповнюється рік, починає вимовляти слова, спочатку просто наслідуючи дорослих - вона прагне насамперед задово-лення своїх елементарних потреб. Слів ще не вистачає, і вони є ба-гатозначними. Так, вимовляючи слово "мама", малюк сигналізує про різні речі: можливо, йому хочеться пити, можливо - на руки, а може, слід допомогти йому щось зробити. На допомогу прихо-дить активна жестикуляція, міміка тощо. Етап оволодіння грама-тичною структурою мови - наступний: лексикон розширяється, у мовленні дитини з'являються певні граматичні конструкції тощо; цей період триває до 7 років. Зауважимо, що саме цей вік, який пе-дагоги називають дошкільним, особливо відкритий для ово-лодіння й рідною, і, паралельно, різними іноземними мовами.

Добре, якщо здатність добре говорити й спілкуватися є в людини від природи. Західний дослідник Г. Ґарднер висунув у 80 pp. XX ст. цікаву теорію "мультиінтелектуальності": зокрема він відзначає серед різних видів інтелектуальної обдарованості (уяв-но-зорової, фізично-кінетичної, музичної) також мовну інтелекту-альність, і пише про ужиття рідної та іноземної мов як основного засобу розуміння людей, які тебе оточують. Водночас Ґарднер підкреслює особливо високий ступінь мовної інтелектуальності поета й загалом будь-якого літератора, оратора і взагалі людини, якій за фахом приходиться багато говорити. Поруч з цим у Ґарднера виступає, як особливе інтелектуальне обдарування, ко-мунікабельність (дар розуміти інших людей)4. Та, проте, - як вчаться говорити, так можна навчитися й основам культурного спілкування; власне, ці процеси повинні йти паралельно.

Доросла людина, в принципі, володіє можливостями мови (якщо не враховувати малорозвинених людей чи маргінальні гру-пи). Мова здатна виконувати різні функції. Поруч з двома основ-ними функціями мови - сигнальною, або сигнифікативною (по-значення об'єктивно існуючих навколо нас людей, предметів, явищ: "дівчина", "стіл", "заграва" тощо) та узагальнюючою (слова або вирази означають не лише людей, предмети і явища, але й гру-пування їх за якимись ознаками: "народ"; "український народ"), вчені виділяють також функцію комунікативну (передача знань, ставлення до явищ та речей, почуттів: "двічі два - чотири", "я не переношу спеку", "я кохаю тебе"). У мові узагальнено наші уяв-лення про предмети і явища навколишнього світу, їхні власти-вості, ознаки та відношення. Поруч з інтелектуальними здобутка-ми, мова здатна передати й найтонші відтінки нашого психо-логічного життя, складні й