Якщо щезає спільнота, для якої та чи інша мова була засо-бом спілкування, ця мова стає мертвою (латинська, давньогрець-ка, санскрит). На жаль, тенденція до зменшення кількості мов так само невідворотна, як і тенденція до зникнення видів рослин чи тварин: у давнину на земній кулі налічувалось близько 5 тисяч мов, сьогодні лише 2,5 тисячі.

У сфері мовленнєвого спілкування споконвічно роз'єднано-го на різні народи людства начебто борються дві протилежні тен-денції: доцентрова (прагнення встановити єдину, спільну для всіх мову) і відцентрова (прагнення розвивати свою, власну мо-ву, а не ту, яку нав'язує "центр"). Від часів Александра Маке-донського, який прагнув зробити грецьку мову всесвітньою, аби об'єднати людство у своїй новоствореній імперії, спроби такого роду не припиняються. Яких лише мов не висували на цю роль – від латини до російської; на наших очах на цю роль починає пре-тендувати англійська мова. Але народи світу активно продовжу-ють розвивати свої національні мови.

Вірячи в можливість майбутнього об'єднання людства, філософи Нового часу Р. Декарт і Г. Лейбніц висунули ідею ство-рення штучної мови як допоміжного засобу міжнародного спілку-вання; у наш час цю ідею інтенсивно підтримала впливова релігійна громада багаї, яка прагне до синтезу всіх релігій і мов світу10. З матеріалу різних мов було навіть створено штучну мову - есперанто11. Водночас штучні мови виникають не тільки у світо-вому масштабі: вони винаходяться для спілкування у якомусь вузькому соціальному прошарку. Так, ще у XVI ст. у Європі ви-никла штучна таємна мова аргу, зрозуміла лише "посвяченим" - жебракам і злочинцям. Молодіжний сленг, це характерне явище

молодіжної субкультури ("кльово", "тьолка", "джага-джага" і т. п.), теж породжений прагненням молоді відгородитися від світу дорослих - чи ж розуміє ваша мама, що ви хочете сказати отим "джага-джага", і чи не здивується вона, якщо ви приведете до хати свою знайому "тьолку"? Вивченням штучних мов займається особлива наука - інтерлінгвістика.

Отож, поняття рідної й чужої мов надзвичайно важливі для зрозуміння основ мовленнєвої комунікації. Адже йдеться про можливість спілкування лише зі "своїми" - або ж також з іншими людьми, прошарками, групами, класами, й, ширше кажучи, наро-дами планети. Широко відома англійська приказка: скільки мов ти знаєш, стільки раз ти є людиною. Недаремно в класичну систе-му елітарної освіти входило ґрунтовне оволодіння кількома провідними мовами.

Та навіть у дуже близькому за мовними покажчиками й "вузькому" середовищі достатньо часто виникають серйозні непо-розуміння. Пригадайте, як давно ви сварилися з власною сім'єю, з коханою людиною? Справа в тому, що навіть наша особистість не є практично усталеним "характером", як це мислили з часів ан-тичності (з цього ряду відомі традиційні кліше сангвінік, холерик тощо). Наше "я" постійно змінюється завдяки й середовищу, і якимось внутрішнім ритмам, ще недостатньо вивченим наукою. Чи не буває так, що тобі часом невмотивовано хочеться сказати щось образливе милій людині, з якою тебе пов'язує ледь не все ва-ше спільне життя? Англо-американський вчений М. Дж. Аптер висуває поняття реверсивності як принципу, згідно з яким люди не завжди поводяться однаково навіть у цілком однакових ситу-аціях, і демонструють одне одному настільки широку гаму не-очікуваних емоцій, що говорити про особистість як суму статич-них рис вже неможливо . Вочевидь, це пов'язано з тим, що сучас-на людина, яка втратила безпосередність думок та почуттів, обтя-жена сумнівами та рефлексією, часто шукає в собі Іншого й "інакшості" власної особистості відносно самої себе.

Але усіляке "вияснення відносин" і налагодження пору-шеної комунікації відбувається найперше через мову. Донести до людей свої думки, переживання та волю ми можемо найкра-ще у формі слова. Слово виражає наше самовизначення серед інших людей, багато в чому формує ситуацію в людському ко-лективі. Бо саме мова фіксує наші знання про світ і дає змогу ви-разити власне ставлення до нього. Водночас мова має креативну властивість творити те, чого ще не було, тобто - змінюва-ти світ. Хіба не змінюється все навколо, коли тобі вперше ка-жуть: "Я тебе кохаю!"? Недаремно стародавнє людство розгля-дало слово як магічну силу, якій підкоряється все, що існує. Древня стихія замовлянь та заклинань будується на вірі в ці магічні властивості слова, і, подібно, ця віра не щезає навіть в епоху комп'ютера.

Проте ця первісна творча сила, що таїться у слові, - це ще не запорука успіху в мовленнєвій комунікації. Припустимо, що ви почуєте від якоїсь літньої жінки, невдоволеної, скажімо, виразом вашого обличчя: "Щоб тебе гаряча кров спила!" Навряд чи у вас виникне бажання продовжувати комунікацію - хіба що ви маєте смак до скандалу.

У цивілізованому суспільстві високо цінується мовленнєва культура, яка неможлива без встановлення норм літературної мови і формування риторики як науки про красномовство (тобто теоретичного узагальнення практичного ораторського досвіду). Найважливіші риси мовленнєвої культури — правильність мов-лення з точки зору літературної норми, змістовність, логічна послідовність і точність вислову, стильове багатство та ви-разність позиції то/о, хто говорить, доречність і доцільність вис-ловлювання щодо комунікативної ситуації1*. Усе це відноситься цитованим автором насамперед до ділового мовлення, але очевид-но, що ці риси як еталон культурності можна поширити на всяку мовленнєву діяльність.

Ми б додали до цього лише таку ознаку, як емоційна повно-та вислову - суха, хоча й правильна мова уживана лише в офіційних сферах, зокрема у діловодстві. Але в реальному