Ці почуття – й позитивні, й негативні, - часом з'єднують людей у великі громади (віруючі, що належать до однієї релігії; політичні партії, усілякі земляцтва, клани тощо), або, навпаки, роз'єднують на "своїх" та "чужих", формують гармонію в окремій спілі,ноті чи цілому суспільстві, або ж конфлікти, класові, міжрелігійні або міжнаціональні напруження, мир та війну тощо. І залишитися поза цими обставинами практично неможливо.

Ізольованість від довколишніх людей, дефіцит "спілкування довіри" породжує почуття самотності, яке породжує часом тяжкі фрустрації - почуття приреченості й депресії, порушення нор-мальної психічної діяльності.

Відомий автор, який ще на початку XX ст. одним з перших поставив у центр уваги суспільства проблему грамотного спілку-вання між людьми, - Д. Карнегі відзначав, що людина, позбавле-на суспільного визнання, ризикує психічною рівновагою: "Деякі авторитетні спеціалісти стверджують, що люди можуть впасти у безумство для того, аби у безумних мареннях набути почуття власної значності, у визнанні якої їм було відмовлено у жорстоко-му світі дійсності"16.

Потреба в спілкуванні виявляється вже у немовляти. Мати спілкується з дитиною, власне, ще до її народження. Красномовні результати дав такий експеримент: коли в одній групі немовлят вихователі задовольняли лише біологічні потреби дітей, а в другій ще й розмовляли з ними, то вже через місяці» перша група відста-вала від другої навіть у вазі та зрості.

Процес комунікації, як твердять психологи, відбувається по-етапно. У науковій психології виділяють такі етапи спілкування:

намір сказати щось певній людині;

початкове словесне вираження;

вияв розуміння з боку слухача;

уточнення та роз'яснення почутого, усвідомлення та усу-нення непорозумінь;

встановлення правильного розуміння - "коду" між комунікантами.

Зазвичай спілкування обмежується першими трьома етапа-ми; якщо ж воно переходить на наступні щаблі, можна говорити про поглиблене спілкування.

Існує також класифікація видів комунікації за характером "каналів" інтеракції: спілкування безпосереднє ("обличчям до об-личчя") та опосередковане, при якому виступають "проміжні ланки" у вигляді третьої особи, механізму, речі - це, наприклад, лист, передача інформації через третіх осіб, шляхом використан-ня телефону або диктофону, через засоби масової інформації (ЗМІ), останнім часом - через Інтернет тощо.

Розрізняється також спілкування короткочасне та довгот-ривале. Адже спілкування протягом декількох годин з незнайо-мою людиною десь у поїзді відрізняється від спілкування з доб-рим знайомим.

За характером відношень, що склалися між комунікантами, виділяють соціальний рівень (спілкування, в процесі якого суб'єкти ставляться один до одного згідно до існуючих в суспільстві морально-етичних норм), діловий рівень (визна-чається спільною діяльністю індивідів і характеризується насам-перед установкою на вигоду), духовний рівень (область співпере-живання і взаємопроникнення комунікантів у внутрішній світ співбесідника).

Спілкування може бути також офіційним (формальним) або неофіційним (неформальним). Якщо у вас хоча б зрідка не ви-никає потреби "з'ясовувати стосунки" з тим, кого ви вважаєте за свого друга, або між вами існує негласне або й узгоджене "табу" (заборона) на якісь теми, то ваше спілкування - формальне; спілкування справжніх друзів не знає таких обмежень.

У всякому спілкуванні виділяється три основних аспекти.

Комунікативний аспект - передача інформації. В якості умов ефективної комунікації виступають: спільність [національної] мови, спільність лексикону комунікантів, довіра до комунікатора (того, хто повідомляє інфор-мацію), зрозумілість отриманого повідомлення.

Інтерактивний аспект - організація взаємодії між суб'єктами спілкування. Це може бути кооперація зусиль, побудована на симпатії та "почутті ліктя", або конкуренція, при якій установкою є, навпаки, звуження кон-тактів і конфлікт.

3) Перцептивний аспект спілкування - особливості сприй-мання і взаєморозуміння комунікантами один одного.

Спілкуючись, кожен начебто "будує" у своїй свідомості образ партнера, ґрунтуючись на ідентифікації та ре-флексії. Ідентифікація - це спроба поставити себе на місце іншого, ототожнення з ним; вона пов'язана з емпатіею - вмінням сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність до емоційного співпереживання. Ре-флексія, навпаки, - це спосіб зрозуміти іншу людину, ото-тожнюючи її з собою.

§ 2. Особливості усного та письмового спілкування

На зорі виникнення мовленнєвого спілкування мова поєднувалася з невербальними засобами (передусім жестами), оскільки словниковий запас не був розвинутим і ще нечисленні слова потребували жестикуляційного супроводу. Жестикуляція виступала як уточнення й поглиблення вислову (власне, малороз-винені люди, що так спілкуються, зустрічаються й посьогодні). І не тільки малорозвинені; пригадайте: коли ми, вивчаючи інозем-ну мову, спілкуємося з іноземцями, то компенсуємо нестачу слів жестами17. Для позначення цієї ситуації вживають також термінів вербальне та невербальне18 спілкування (від лат. verbum - "сло-во", "дієслово").

Види мовлення розрізнюються за формою висловлювання (оформленням висловлювання): 1) усне; 2) письмове. Можна та-кож сказати, що усне та писемне мовлення (як, зрештою, і "поза-мовне" спілкування) - це мовлення зовнішнє, відмінне від в нутрішнього мовлення, яке проходить без висловлення, "у свідомості"; до нього схильні люди, зосереджені насамперед на своєму внутрішньому "я".

Письмове висловлювання, на відміну від усного, є значно більш надійним. Усім відома дитяча гра в "зіпсований телефон": при усній формі передачі інформації вона незмінно трансфор-мується й навіть спотворюється комунікантами. Відома анекдо-тична ситуація "чи то він вкрав шапку, чи то в нього її вкрали" прекрасно ілюструє недосконалість і ненадійність усного інфор-мування. Тому ділове, офіційне, тобто - суспільно особливо важ-ливе мовлення, зокрема у сферах політики, дипломатії чи права, - тяжіє до писемної форми спілкування.

Особливо підвищується вибагливість до мовленнєвої куль-тури з винаходом письма. Власне, й люди, що жили або й сьогодні живуть в умовах первісності або варварства, зазвичай створюють якісь начатки писемності.

У індіанців