Коли треба було рятувати Ольгу, що на дачі була раптово ви-кинута на горище за допомогою хитрого прихованого механізму, коман-дування на себе взяв полковник Дегтярьов, який у першу чергу роз-поділив обов'язки між членами родини: "Я - начальник спецоперації, Аркадій мій перший зам, Маша відповідає за технічне оснащення, Ірина здійснює прибирання території та забезпечує безпечність робіт. Терміново огородити місце події, відтіснити тих, що цікавляться, виста-
вити кордон, покликати представників мерії..." І далі він продовжує роз-давати накази: "Відійдіть на безпечну відстань, не заважайте проведенню операції", "очепи місце події та витісни сторонніх за міліцейську огоро-жу" тощо2 .
Проте іноді комунікант не має потрібної схеми (найчастіше - внаслідок відсутності подібного досвіду). Якщо людина потрап-ляє в гаку ситуацію, для якої у неї немає "заготівок", то луже час-то вона розгублюється і ніяковіє. Про це можуть свідчити зайві питання: "Ти вдома?" (до людини, що відкрила вам двері і яку ви не очікували побачити); "Ти був в бібліотеці?" (до знайомого, який щойно вийшов з бібліотеки) тощо.
Діалог, як і монолог, буває відкритий і прихований (імпліцитний). Так, у дипломатичній мові існує певна система прихованих "між словами" натяків, пропозицій або навіть погроз, які відверто не висловлюються ("На жаль, якщо шановне керівництво сусідньої країни не прислухається до наших слів, ми змушені будемо вдатися до дій, які дозволять оборонити наші державні інтереси" і т. п.).
Типовим прихованим діалогом є розмови дійових осіб у п'єсах відомого російського письменника А. Чехова або розмови персонажів М.Коцюбинського: люди говорять про якісь дрібниці, але у підтексті їхньої бесіди пульсує зіткнення життєво важливих інтересів, про які відверто не хочуть казати. Тому інтонація, по-гляд, жест або пауза набувають тут не менш важливого змісту, ніж слова. Чи не буває такого інколи і в нашому реальному житті?
Полілог (або ж "багатоголосий діалог" - від грецьк. лоХі-[багато]) - це бесіда трьох чи більше учасників. Зрозуміло, що в такому спілкуванні значно менше простору для монологічного мовлення, ніж у діалозі як такому .
У реальному полілозі, проте, домінують короткі, лаконічні або й уривчасті репліки, еліптичні конструкції, при яких загаль-новідомі слова пропускаються тощо: -
Миколо, Ігоре, може, не підемо на третю пару?
Хлопці, а про що ви тут торочите?
Остапе, хто тебе кликав?
Я хочу з вами.
Миколо, ну що? Ідемо чи ні? Я не знаю, як Ігор скаже.
Ну що, Ігоре?—
Звичайно, не підемо. Ми потім скажемо, що ходили до військко-мат.
§ 4. "Поетами народжуються, на оратора навчаються"
Цікавість до можливостей слова, прагнення вивчити його приховані можливості лягли в основу спеціальної науки про крас-номовство - риторики. Поняття "мовленнєва комунікація" не зво-диться до поняття "риторика", але саме риторика є найбільш знач-ною частиною мовленнєвої комунікації - адже тут йдеться про вже знайдені мислителями минулого закони мовлення і мов-леннєвого впливу, тут розроблено розгалужену систему мовно-ораторських прийомів.
Не лише такі майстри слова, як поети та письменники, що створюють власний світ силою фантазії, але й публіцисти чи ора-тори, які заглиблюються у пекучі проблеми реальної сучасності й досконало володіють секретами красномовства, завжди шанува-лися, мали вплив у суспільстві, швидше й ефективніше досягали своєї мети, ніж люди тяжковусті.
Але поетично-письменницька діяльність, на відміну від інших сфер мовленнєвої комунікації, вимагає таланту, при-родного обдарування. А в інших сферах спілкування це - бажано, але не є обов'язковою умовою успіху. Вдало спілкуватися і гарно говорити можна навчитися. Як казали в античності, "по-етами народжуються, на оратора навчаються".
Це можливо тому, що слово художнє і слово повсякденне не тотожні. Якщо в поетичному слові важлива полісемія (багатоз-начність — скажімо, поет порівнює очі коханої з сяючими зірками), то в повсякденному житті цінується точність і конкретність вислову (навряд чи всерйоз сприймуть продавця, який буде порівнювати мариновані огірки з сяючими зірками)".
Наука про красномовство виникла як спроба осмислити за-кономірності мовлення. Мовлення буденне, "утилітарне", прив'язане до повсякденних нужд, що ведеться звичайною про-зою, у стародавніх суспільствах цінувалося значно менше, ніж "святкове" — художнє, поетичне слово. Та поруч з поетами, які го-ворять віршами про речі високі, завжди поставали політичні, су-дові або релігійні оратори, які говорили про те, що хвилює всяко-го громадянина.
Отож, теорію художньої мови вивчає поетика, а закони красномовства — риторика. Художнє слово створює - за допомо-гою фантазії — образ дійсності, побудований на емоційному пере-живанні. У звичайній мовленнєвій комунікації вживається як ос-нова слово риторичне, яке відбиває реалії нашого життя та наші спільні інтереси. Таке слово, не уникаючи часом елементів худож-ньої образності, ґрунтується на точному, конкретному значенні. Якщо в поезії двозначність і мінливість змісту слова захоплює, то в повсякденному житті людина з "роздвоєним язиком" викликає недовіру. У повсякденному мовленні від співбесідника чекають, що він назве чорне — чорним, а біле — білим. Водночас поетика й риторика мають між собою немало спільного (особливо якщо йдеться про використання риторами поетичних прийомів).
З одного боку, красномовство - це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артис-та. Часом такий дар проявляється сам собою, від природи. "Люди-на з черги", яка розважає себе та інших гострим слівцем, може викликати інколи справжнє захоплення, хоча вона не вивчала спеціальних правил вживання лексики чи побудови синтаксич-них конструкцій. Але риторика - це справжня наука, яка узагальнює досвід такого "мистецтва говорити", і предметом її є способи переконання та ефективні форми впливу на аудиторію з ураху-ванням її особливостей .
Риторика виступає в якості певної основи всього даного