Зважаючи на це, В.В.Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць - фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

“Фразеологічні зрощення — семантичне неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів [49; 396]. Наприклад: бити баглаї - ледарювати; пекти раків — червоніти; дати кучми — побити; собаку з'їсти - набути досвіду; на руку ковінька — вигідно і под.

Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку, компоненти фразеологічних зрощень перебувають у зв'язках омонімічності.

За визначенням В.В.Виниградова, фразеологічні зрощення являють собою „своєрідні складні синтаксичні слова"[49; 397]. Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення.

Семантична неподільність виникає або підтримується у фразеологічних зрощеннях рядом фактів:

наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взяти на цугундер; ускочити в халепу);

наявністю граматичних архаїзмів (темна вода во облацех; притча во язицех);

втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв’язку.  

“Фразеологічні єдності - теж семантичне неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне їх значення умотивоване значенням компонентів”[49; 401]. Наприклад: не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика — замовкнути; кров з молоком - здоровий та ін.

Мотивованість фразеологічних єдностей опосередкована. Більшість із них є образними висловами, - причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно (тримати камінь за пазухою; виносити сміття з хати; вивести на чисту воду; накрити мокрим рядном).

Семантична замкнутість фразеологічних єдностей може створюватися також евфонічними чи формально-граматичними засобами - римою, алітераціями (усякої тварі по парі) тощо.

Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (нуль уваги; діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші).До цього розряду В.В.Виноградов залучає „ фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, і літературні цитати, і крилаті вислови, і народні прислів’я та приказки "[49; 404].

“Фразеологічні сполучення- тип фраз, створюваних реалізацією зв"язних значень слів"[49; 405]. Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні, наприклад: зачепити почуття; зачепити гордість; зачепити інтереси.

Слова з фразеологічне зв'язним значенням можуть поєднуватися з одним словом чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере).

Класифікаційна схема В. В. Виноградова — важливий етап у становленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас— фразеологічні вирази, до яких належать "такі стійкі в-своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантичне подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням"[61; 78].

Наприклад: серйозно й надовго; Вовків боятися — в ліс не ходити; Не все те золото, що блищить.

Характером зв'язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються, як готові структурні і значеннєві одиниці.

Серед фразеологічних виразів М. М. Шанський розрізняє дві групи:

фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження.

Наприклад: Людина — це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший;
2. фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.
Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б.О.Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні за граматичною будовою і прямі за значенням.

Класифікація Б. О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:

а) перемінні словосполучення;
б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;
в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість” [27; 217].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще).
Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.
2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.