2. Фразеологічні одиниці — фрази, що мають організацію простих або складних речень.
Наприклад: Вік прожити — не поле перейти;
Що посієш, те й пожнеш;
Мавр зробив своє діло, мавр може йти.

Отже, фразеологізми зі структурою речення і фразеологізми у формі членів речення - це досить виразно диференційовані й кількісно незчисленні явища мови і мовлення, своєрідної структури, семантики й стилістики. Вони – невичерпне багатство сучасної української літературної мови, одне з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої розмаїтості, важливий матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

Цікавим виявом української ментальності та національного характеру є негативне, зневажливе ставлення до суспільної нерівності, до поліпшення суспільного становища окремих осію, що призводить до їхньої погордливості, пихатості зверхності щодо тих, хто займає нижчі щаблі. Це, на думку етнопсихологів, що спираються на праці М.Грушевського, М. Костомарова, А.Кульчицького, В.Липинського, зумовлено такими рисами менталітету українського народу, як “підвищене почуття соціальної рівності, інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті довкілля, що виражається у прагненні до особистісної автономізації; анархітичний і індивідуалізм; домінування емоцій і почуттів над волею та інтелектом; взаємне нерозуміння тощо” [46; 69]. 

ВИСНОВКИ

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються з певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення.

Більшість фразеологізмів виражають основні риси, притаманні людині, а саме: радість і страждання, сміх і сльози, любов і гнів, чесність і обман, працьовитість і лінощі... Проте, не всі фраземи містять у собі заряд експресії та емоційної наснаги. У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окремі групи одиниць.
Отже, до першої групи належать фразеологізми, образно-експресивні за своєю природою. Друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номінативні сполуки, термінологічні вирази.

Широкого визначення у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, опрацьована В.В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення. В.В.Виноградов розрізняє три групи фразеологічних одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М.М.Шапський виділив четвертий клас – фразеологічні вирази, до яких належать такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б.О. Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні зі граматичною будовою і прямі за значенням.

Таким чином, класифікація Б.О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень. Вона включає перемінні словосполучення, стійкі словосполучення та ідіоми.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л.А. Булаховського.

Фраземи, фразеологізми, різні словосполучення, які називають предмети і явища, їх ознаки, кількість, часові і просторові координати, в яких ці предмети й явища побутують, поет черпає із скарбниці народної мови, наприклад, “дати гарбуза”. Слово у фраземі має сенс лише у сполуці з іншим або іншими словами, але й слово й фразема виражають певне поняття й служать для позначення предметів. Явищ, дій, їх ознак. Слово й фразера різняться між собою як зовнішніми, так і внутрішніми ознаками.

Головна зовнішня відмінність між словом і фраземою полягає в тому, що фразера нарізно оформлена одиниця мови і завжди становить єдність щонайменше двох компонентів – колишніх самостійних слів, наприклад: вбити клин, тримати язик за зубами, ребра лічити тощо.

В українських говірках фразеологізми моделі “дурний (тупий) + як + дерев’яний предмет = дуже дурний” зафіксовано з 1864 р. і існують в усіх трьох групах говорів:

південно-західний – глупий як стовп, дурний як чіп, дурний як ціп, глупий як обіг, дурний як бовт, дурний як кіл плоті, глуп як стовп;

північний - дурний як цурпалок, дурний як стовп, дурний як чіп, дурний як поліно, дурний як колода, тупий яке товчак у стопі, дурний як довбня, дурний як ціп, тупий як кілок необтесаний, дурний як пранник, дурний як прач, дурний як баклуші, дурний як деко, дурний як деко на труні, дурний як дошка, дурний як дощечка, дурний як дрова, тупи як стіл, тупий як шпала;

південно-східний – дурний як ціп, дурний як пробка, дурне як керасінова пробка, дурний як гасова пробка, дурний як кара синова пробка.

Щодо людей “дивитися + як + свійська тварина + на будівлю (або її частину) = здивуватися”, то її в українських говорах зафіксовано з 1841 р.:

південно-західний – дивитися як віл на нові ворота, дивитися як баран на нові ворота;

північний – вилупив очі як козел на нові ворота, дивиться як корова на нові ворота;

південно-східний – вилупив очі як баран на нові ворота, дивиться як баран на золоті ворота.

Модель “втікати + я + чорт + від християнський атрибутів = дуже швидко, перелякано втікати” в українському діалектному континуумі зафіксована з 1894 р. в усіх трьох наріччях:

південно-західногму – тікає як чорт від свяченої