Б. Слова, запозичені в англійську мову в різні епохи з інших мов, що отримали на англійському грунті нові значення та з цими значеннями розповсюдилися в інших мовах:

1.4. Вплив агліцизмів на українську мову

Процес запозичення іншомовних слів неоднозначно впливає на розвиток нашої мови. З одного боку, відбувається її збагачення, але, з іншого боку, витісняються власні елементи, що замінюються на слова з подібним значенням. Це негативно впливає на стан національної мови і на збереження самобутності українського народу. Процитуємо В. Радчука: “…англійські слова і звороти останнім часом активніше поповнюють наш лексикон, ніж російські; наша вимова, морфологія й синтаксис зазнають з боку англійської мови чималого впливу. Причини цього очевидні: комп'ютеризація, потяг до міжнародних стандартів ділового партнерства, до науки й освіти Заходу, передове товаровиробництво в англомовних країнах, лідерство англійської мови як міжнародної тощо. Проте чимало англіцизмів попросту витісняє з обігу питомі українські слова, а це вже мовна агресія. Шкода від неї не лише Україні - людство втрачає унікальні знаряддя пізнання світу. Знову-таки, коли "лиха слава завконтори" перекладається "низьким рейтингом менеджера офісу", маємо приклад зміни не лише мови, а й свідомості”. [4]

Такої ж думки й С. Караванський, який вважає, що необхідність виникнення нових англіцизмів в українській мові значно перебільшена, що їх появу породжує зовсім не потреба спілкування. Твори літератури засвідчують, що серед не дуже освічених людей існує звичка хизуватися малозрозумілими для оточення словами. На його думку, тепер до “престижних” слів вдається не лише малоосвічена сільська “знать”, а й високі державні достойники. Причина ж там і там одна: бажання бути на рівні модної освіченості, відрізнятися своєю лексикою від “сірих” людей. Тому, коли наші президенти чи парламентарі говорять про образ, лице або ім’я держави, то неодмінно скажуть імідж. А першорядні завдання неодмінно назвуть пріорітетними. Думка така: коли ти говориш як усі, то багато втрачаєш в очах своїх майбутніх виборців. Отже, говори, як належить лідеру. А пересічний громадянин, коли чує іноземну лексику з уст високих достойників, і собі засвоює її. С. Караванський гадає, що це веде до того, що англіцизми починають витискати нашу питому лексику. Ми втрачаємо віру в самих себе: починаємо боятися власних слів і зворотів. Там, де можна вжити своє слово, ми надаємо перевагу “чужинцеві”. “… ми пропонуємо… систему підвищення… кваліфікації – інтелектуальний тренінг”. На це С. Караванський відповідає так: “Невже тут так конечно вжито слово тренінг? Та ж ми маємо чудове слово вишкіл! Невже інтелектуальний тренінг краще звучить ніж інтелектуальний вишкіл! “Інолюбці” йдуть далі: від слова тренінг творять важкомовний прикметник тренінговий: тренінгова система. Чому не вжити вишкільна система? Слово вишкільний вживає українська діяспора. То чи не краще позичати свою лексику у своєї діяспори, ніж із рук мовних посередників? Бо тренінги приходять до нас не з Америки, а з других рук – з Москви, яка сама позичає їх на стороні, а тоді вже ми “інтелектуально” збагачуємось. Чи може навпаки: зубожіємо? Чи ж не терпить від цього “збагачення” наша питома лексика? Візьмім слово досвід. Бідолашне! Його та його побратима виробничий досвід сучасники живцем кладуть у могилу, вживаючи виключно високоінтелектуальне, як на їхню думку, слово ноу-хау, дарма, що воно для загалу незрозуміле.”[6; c. 60-61]

Дійсно, явища, які простежуються останні 10-15 років не зовсім добре впливають на розвиток української мови, нівелюють її індивідуально-національні риси, знижують виражальні та естетичні якості. Насамперед, викликає стурбованість процес тотального засмічення української мови англійськими словами, і це при тому, що існують українські назви для передачі відповідних понять: брифінг (зустріч), дивідент (прибуток, зиск), презентація (показ, ознайомлення), шоп (магазин), ноу-хау (знаю як) та багато інших. Так, частотою вживання слово імідж побиває всі рекорди. Передусім воно затирає наше споконвічне слово образ, якого просто не чути з уст сучасних мовців. Так само він поводиться і щодо наших слів лице та ім’я. Бо коли хтось каже: “НН береже свій професійний імідж”, то в цьому разі імідж опинився в мовному потоці коштом слів лице або ім’я. У переносному значення лице в українській мові якраз і заступає слово образ:

“Могутня гребля Дніпрогесу символізує лице України”.

“Електротермія змінить лице металугрії”.

У виразі “перед лицем смерті” слово лице так само вказує не на “обличчя смерті”, а на подобу або образ смерті.

Отже, цілком правильно по-українськи сказати:

“НН береже своє професійне лице”.

Можна тут вжити і слово ім’я:

“НН береже своє професійне ім’я”.

Наведемо звороти, де імідж значить те саме, що й лице або образ:

імідж Верховної Ради лице Верховної Ради

імідж воїна образ воїна..

Відтрутивши українські слова, імідж витиснув з нашої мови і кілька запозичень. Бо де вжито імідж, можна без шкоди вжити і репутацію, і реноме:

“НН береже свою професійну репутацію”.

“НН береже своє професійне реноме”.

Звичайно, можна сказати, що поява синонімів не збіднює мову, а навпаки – збагачує. Думка ніби правильна, хоч тут є одне “але”. По-перше, треба проаналізувати звідки прийшло це збагачення. А прийшло воно звідти, здвідки приходить вся модна лексика на Україну. Засвоюючи цю лексику, ми визнаємо єдиним джерелом свого духовного збагачення