Реферат

на тему:

“Спілкування”

ПЛАН.

Спілкування як комунікація.

Спілкування і діяльність.

Функції спілкування.

Вербальна комунікація.

СПІЛКУВАННЯ ЯК КОМУНІКАЦІЯ

Уся система ставлення людини до інших людей реа-лізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання: Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає за-собом передання суспільного досвіду. Його специфіка ви-значається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаєм-ний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спіл-куванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — на-лагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спіл-кування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє пот-ребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спіл-кування. М.І.Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дити-ни (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморо-зумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Ос-новні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку — піз-навальні, ділові та особистісні.

СПІЛКУВАННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєд-нання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності форму-ються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина — предмет діяль-ності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина — людина). Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяль-ності.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяль-ності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілку-вання й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілку-ванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети ді-яльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досяг-нення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та сто-сунки між людьми.

ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

У характеристиці спілкування важливими є його функ-ції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості лю-дей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Тре-тій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти ін-ших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, по-рівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля-цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю-дей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного нала-годження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійс-нюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція Характеризує емоцій-ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформа-цією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно роз-крита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взає-модії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної кому-нікації важливу роль відіграють значущість інформації, праг-нення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуван-ню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному під-ході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взає-морозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, мо-жуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів — різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ

Комунікативна взаємодія людей відбувається пере-важно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, пев-ну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує також інфор-мативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооці-нок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструмен-тальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне