Комунікативна компетенція як система мовленнєвих іншомовних умінь та навичок
Комунікативна компетенція є складним, системним утворенням. За твердженням Р.Белла, у сучасній соціолінгвістиці її розуміють саме як систему, що виконує функцію балансування існуючих мовних форм, які визначаються з опорою на мовну компетенцію комуніканта на тлі певних соціальних функцій [18]. А відтак, починаючи з 80-х років, з'являються окремі моделі її як системи (M.Canale, G.Caspar, R.Clifford, K.Faersh, MHalliday, G.Manby, S.Savignon, M. Swain, G. Widowson). Розглянемо деякі з них. У 1980 p. М.Кенел та М.Свейн запропонували структуру комунікативної компетенції, що складається з чотирьох компонентів (видів компетенції):
1) дискурсивна компетенція — здатність поєднувати окремі речення у зв'язне усне або письмове повідомлення, дискурс, використовуючи для цього різноманітні синтаксичні та семантичні засоби когезії;
2) соціолінгвістична компетенція — здатність розуміти і продукувати словосполучення та речення з такою формою та таким значенням, які відповідають певному соціолінгвістичному контексту ілокутивного акту комунікації; (ілокутивний акт - втілення у висловлюванні, породжуваному в ході мовлення, певної комунікативної мети; цілеспрямованість; функція впливу на співрозмовника [39, 141].)
3) стратегічна компетенція — здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через шум, недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації;
4) лінгвістична компетенція — здатність розуміти та продукувати вивчені або аналогічні їм висловлювання, а також потенційна здатність розуміти нові, невивчені висловлювання.
Л.Бахман і А. Палмер у 1982 р. запропонували таку модель комунікативної компетенції:
1) лінгвістична компетенція (складається з організаційної, прагматичної, функціональної та соціолінгвістичної компетенції);
2) стратегічна компетенція;
3) психомоторні уміння, когнітивні процеси.
Пізніше Л.Бахман додав ще ілокутивну компетенцію — здатність належним способом формувати ілокутивний (мовний) акт (попросити щось, запросити, поінформувати когось) відповідно до ситуації спілкування.
Модель М.Халідея виходить із взаємозв'язку трьох "світів" - тексту, його ідеї (концепції) та інтерпретаторів. Учений зробив припущення, що "світи" тексту та його ідеї, тобто норми та змісту речень тексту, мають інший ступінь визначеності, ніж "світ" інтерпретаторів, тобто учасників комунікації [41].
Модель Р.Кліффорда називають трисекційною, оскільки володіння нерідною мовою за цією моделлю визначається трьома компонентами: функцією, тематикою та точністю у комунікативних актах.
М.М.Вятютнєв пропонує розглядати лінгвістичну, психологічну та соціолінгвістичну компетенції як складові комунікативної компетенції.
В.О.Коккота подає таку модель комунікативної компетенції:
1) фонологічна компетенція;
2) лексико-граматична компетенція;
3) соціолінгвістична компетенція;
4) країнознавчі знання, навички й уміння, що забезпечуються дискурсивною, ілокутивною та стратегічною компетенціями. До країнознавчої компетенції він відносить і лінгвокраїнознавчу компетенцію — знання та правила використання таких іншомовних слів і висловів, що називають предмети, явища, факти, ідеї, яких або немає у своїй країні, або називаються вони інакше, тобто безеквівалентних слів та виразів [34,19-20].
Н.І.Гез вважає, що складовими комунікативної компетенції є:
1) вербально-комунікативна компетенція;
2) лінгвістична компетенція;
3) вербально-когнітивна компетенція;
4) метакомунікативна компетенція [10, 17].
В.М.Топалова пропонує таку модель комунікативної компетенції:
1) країнознавча компетенція;
2) соціолінгвістична компетенція;
3) лінгвістична компетенція;
4) дискурсивна компетенція;
5) стратегічна компетенція;
6) ілокутивна компетенція [39, 14].
Аналіз наведених моделей комунікативної компетенції переконливо свідчить про те, що всі вони побудовані на засадах системного підходу, який передбачає дослідження комунікативної компетенції як системи, визначення її внутрішніх якостей, зв'язків і відношень. У межах такого підходу комунікативна компетенція, як будь-який системний об'єкт, допускає поділ на численні мікросистеми, у залежності від конкретних завдань, поставлених у дослідженні. Проаналізовані моделі комунікативної компетенції, як нам уявляється, є спробою описати й пояснити складне явище "комунікативна компетенція" через виділення багатьох її елементів (мікросистем), серед яких суттєвими у більшості моделей є лінгвістична компетенція, соціолінгвістична компетенція, стратегічна компетенція. Для методики навчання іноземних мов найбільш прийнятною, на нашу думку, є модель, запропонована В.О.Кокотою, який виділяє у складі комунікативної компетенції серед інших і країнознавчу компетенцію, що відповідає й напряму нашої наукової роботи. Адже володіння країнознавчою та лінгвокраїнознавчою інформацією, навичками її адекватного використання є передумовою успішного та якісного спілкування, що, у свою чергу, є метою комунікативно-діяльнісного підходу до навчання іноземних мов, а також складовою спілкування як комунікативно-пізнавального процесу. Таке розуміння комунікативної компетенції передбачає якнайширше використання у процесі навчання іноземних мов автентичної інформації, багатої на фактичний матеріал, що безпосередньо стосується країни, мова якої вивчається. А це має забезпечувати стійкий пізнавальний інтерес до предмета та ефективне формування соціокультурної компетенції.
На системному принципі побудована і модель комунікативної компетенції, репрезентована у "Проекті державного освітнього стандарту з іноземної мови", де зазначається, що "комунікативна компетенція складається з трьох головних видів компетенції: мовленнєвої, мовної та соціокультурної, які, у свою чергу, також включають цілий ряд компетенцій". Модель комунікативної компетенції представлено у розгорнутій схемі, до якої ми будемо звертатися надалі у своєму дослідженні (див. рис. 2)
Зважаючи на зміст та мету нашого дослідження, ми беремо за базову модель комунікативної компетенції, наведену вище. Але, на нашу думку, ця модель, а, точніше, її складова "соціокультурна компетенція" вимагає доповнення. Ми впевнені, що вона буде неповною без компоненту "соціолінгвістична компетенція". Адже спілкування не може бути ефективним без володіння паралінгвістичними засобами комунікації.
Отже, на основі аналізу чинних у соціолінгвістиці та психолінгвістиці моделей комунікативної компетенції, з урахуванням визначальних характеристик освітньої галузі "Іноземна мова" ВЗО ми пропонуємо у контексті досліджуваної нами проблеми таку структуру комунікативної компетенції (рис. 3.).
Рис. 2. Модель комунікативної компетенції
Ця модель