Українська мова має розгалужену синоніміку, що свідчить про повнокровний розвиток мови й багатство її виражальних засобів. Джерелами формування синоніміки є різні стилі-стичні шари лексики. У синонімічних рядах сходяться слова книжні й розмовні, давні й сучасні, власні й запозичені, термінологічні та образні, фольклорні й літературні: відгук — рецензія, відсоток — процент, сільськогосподарський — аграрний, Батьківщина — Вітчизна, губи — вуста, лоб — чоло, обличчя — вид — лик — пика, очі — баньки, півень — когут, гарно — ловко — файно, обрій — небосхил — вид-нокрай — крайнебо — горизонт, віщий — пророчий.

Лексичні синоніми є найвиразнішими й найпоширеніши-ми образними засобами мови. З їхньою допомогою у мовленні можна не тільки уникнути неприємного повтору одних і тих самих слів, а й точніше передати інформацію, бо є можли-вість передати відтінки думки, уточнити деталі, ознаки, властивості. На віддалених асоціативних зв'язках між оз-наками предметів і явищ відбувається перенесення або роз-ширення значень слів, виникають образні назви. Це окремі слова-синоніми та цілі описові синонімічні звороти, що ма-ють назву перифраза (іноді кажуть — парафраза). Перифраза — стилістична фігура (побудова), відома в ри-ториці й поетиці ще з давньогрецьких часів. Вона концентрує в собі найвиразніші, найчастіше образні ознаки й стає ніби прихованою синонімічною назвою, наприклад: Багряний лист в гаю кружля, шумлять отави молодо. Чого-чого вдягла земля осіннє золото? (Д. Луценко); Я скоро буду виходити на вулиці Києва з траурною пов'язкою на рука-ві — умирає мати поезії мого народу! (Л.Костенко). По-няття жовте листя передане через ознаки інших двох — осіннє і золото, поняття мова — через поняття мати і поезія.

Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т.Шевченко), Великий Каменяр (І.Франко), Дочка Про-метея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) та ін.

Синонімічні функції виконують і евфемізм й. Це слова чи словосполучення, які пом'якшують враження від висловленого тим, що називають непрямо, а опосередковано, через іншу ознаку. На певні слова (лайки, неприємні назви) суспільство накладає табу (заборону) й замість цих слів використовує інші. Замість слова брехати кажуть говорить неправду; аналогічно: дурний — нерозумний, п'є — заглядає в чарку, грубіян — погано вихований.