Існували дві школи у поглядах на нормалізацію української мови: київська і харківська. Київська школа (Є. Тимченко, О. Курило, М. Гладкий, С. Смеречинський та ін.) у своїх рекомендаціях щодо нормалізації термінології пропонували замінити екватор на рівник, паралельний на рівнобіжний, конус на стіжок, сектор на витинок, штепсель на притичку, курсив на письмівку і т. ін. Мовознавці харківської школи (О. Синявський, М. Сулима, М. Наконечний та ін.) були більш помірковані і не вдавалися до таких мовних експериментів.

З 1931 р. припиняється так звана «українізація». Провідні кадри українізаторів в Наркомосі й на курсах були заарештовані й або розстріляні, або розтикані по таборах. «Обсяги українізації, якими б малими вони не були, в царині запровадження української мови як засобу щоденного спілкування по містах зведено нанівець. Російська мова повністю перейняла на себе цю функцію, навіть у стінах Академії наук розмови тепер велися звичайно по-російськи» 1. Кінець позірної «українізації» настає в 1938 році. Починається деукраїнізація чимраз більшої кількості шкіл по великих містах та промислових центрах. Разом з тим відбувається наступ на мовознавство. Про те, як це робилося, свідчить хоча б назва статті К. Німчинова «Проти націоналістичного шкідництва в синтаксисі української літературної мови» (1934 р.), Симбіозний правопис не припав до душі тодішньому партійно-державному керівництву. Наступне видання правопису, яке, вірогідно, підготував Н. Каганович, було зорієнтовано тільки на східноукраїнські правописні традиції. Раніше вже наводилася думка Ю. Шевельова про те, що правопис 1928-1929 рр. був нежиттєвий. Варто згадати у цьому зв’язку й погляд І. Огієнка: «Наша літературна традиція по пам’ятках розпочинається з XI віку, — і в цих старих наших пам’ятках переховується й певна відповідь, в якій саме формі вживати нам чужих слів... Скажімо, коли ми споконвіку все писали Амвросій, Ірина, ефир, то яка ж рація міняти ці споконвічні свої форми на латино-польські Амброзій, Ірена, етер? Коли ми ще з початку своєї літературної мови чужі звуки g, l, і все передавали через г, л, и й писали гигант, митрополит, Платон, то чому я тепер повинен на все те махнути рукою й писати та вимовляти гігант, мітрополіт, Плятон» 2. Словникова робота, яка активно провадилася в 20-ті роки, в наступне десятиліття майже повністю припиняється. Виданий 1937 р. «Російсько-український словник», в якому відбита русифікаторська тенденція, зазнав нищівної критики, його укладачі були репресовані. Звинувачення на адресу словника були абсолютно безглузді, наприклад, словник дозволяв відмінювати слова бюро, депо і почасти радіо в орудному відмінку однини, що розцінювалося як прокладання шляху німецькій військовій інтервенції 3.  

1 Шевельов Ю, Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). — С. 177. 

2 Огієнко І. Нариси з історії української мови: система українського правопису. Популярно-науковий курс з історичним освітленням. — Варшава, 1927. — С. 123. 

3 Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). — С. 199.

І все ж, незважаючи на тупу русифікацію, основний склад української літературної мови ґрунтовних змін не зазнав...

Що відбувалося в цей час на західноукраїнських землях? Як відомо, Польща в 1918 р. захопила, крім Галичини, ще Підляшшя, Холмщину, українське Полісся і західну Волинь. Румунія ще в 1918 р. окупувала Буковину. Закарпаття з 1919 р. потрапило до складу Чехословаччини. На території Польщі українську мову було зведено до рівня домашнього вжитку. Правда, українці мали право відкривати приватні школи з рідною мовою викладання, але тільки в Галичині. Ні Волинь, ні Поділля, ні Холмщина такого права фактично не мали. Мовні утиски, як завжди в умовах насильства, зміцнювали соціальний статус української мови, позначалися на психології мовців, що проймалися почуттям самоутвердження. Тут видавалася й мовознавча література, зокрема твори І. Огієнка. Він опублікував тут «Український стилістичний словник» (1924 р.), «Чистота і правильність української мови» (1925 р.), «Нариси з історії української мови» (1927 р.) та ін. 25 травня 1929 р. Наукове товариство ім. Т. Шевченка ухвалило прийняти «Український правопис», затверджений Харківською правописною конференцією. Взагалі ж мовознавство в Галичині розвивалося слабо, хоч і активніше, ніж у 30-ті роки на підрадянській Україні.

Румуни, захопивши Буковину, формально визнавали права українців на вживання своєї мови. Але насправді всі українські товариства було закрито, Чернівецький університет румунізовано, катастрофічно зменшилася кількість українських шкіл. Правда, з 1929 р. настають деякі ліберальні зміни, дозволено організовувати українські товариства, зросла кількість періодичних видань. Але тривало це недовго — тільки до 1938 року.

Конституція Чехословаччини 1920 р., якій підлягала Закарпатська Україна, гарантувала право вільно користуватися мовами національних меншин. Насправді ж місцеві русофіли не хотіли допустити місцеву мову до освітніх і державних функцій, у чому їх підтримувала й празька влада. У цей час з чотирьох гімназій у двох навчання проводили українською мовою, в одній — російською, а в одній — мішано 1.  

1 Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). — С. 247.

Організовується «Общество им. Духновича», яке веде проросійську — природно антиукраїнську — пропаганду. І все ж українська мова під впливом українізації, що відбувалася в той час в УРСР, пробиває собі дорогу 1. А як з так званою «русинською» мовою? Як твердить Ю.