Як і всі західноукраїнські письменники, Б.-І. Антонич не цурається активних дієприкметників (сплячі, дрижачий), вільно утворює — у наш час уже поширені — пасивні дієприкметники від зворотних дієслів (розсміяний); форми родового множини від абстрактних іменників середнього роду на -ння у нього звичайно приймають закінчення -ів (змаганнів, питаннів), інколи майбутній аналітичний час утворюється за моделлю буду + -в (буду тобі грав пташиний тьох — «Пісня бадьорих бродяг»).

Прийшла війна. Замовкли музи, але не надовго. Відчувається якесь навіть піднесення в оспівуванні давніх (М. Бажан, «Данило Галицький») і новітніх подвигів (М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський, О. Ющенко, Д. Білоус та ін.).

Сталінська епоха розметала людей по світу, у тому числі й письменників. В еміграції розквітла творчість Юрія Клена (Освальда Бурггардта), поета, що в 20-ті роки належав до грона неокласиків. Проте на відміну від своїх колег він був яскраво виявленим епіком. Його камерна поезія також позначена особливостями епічного напряму: історичністю, зв’язком зі світовим класичним мистецтвом, опорою на традиції української класичної літератури, в тому числі барокової. Якийсь час, особливо в період не баченого раніше піднесення української літератури в 20-ті роки, Юрій Клен, самокритично оцінюючи свою творчість на тлі поезії М. Рильського, М. Зерова, П. Филиповича і М. Драй-Хмари, майже не писав оригінальних творів, зосередившись на художніх перекладах з П. Шеллі, Р. Рільке, Е. Верхарна та ін. Не сприяли його творчості й події 30-х років, хоч гнилизна і жорстокість сталінського режиму подвигнули його на створення поеми «Прокляті роки» (1937 р.). Другим великим епічним твором став «Попіл імперій» (1943—1947 р.), в якому автор у супроводі Данте спершу проходить сталінським пеклом, оглядаючи рабський труд у таборах, знущання енкаведистів з в’язнів і смерть, смерть, смерть, а далі парубок моторний Еней за дорученням І. Котляревського знайомить поета з гітлерівським пеклом, де теж панує смерть, що є, на думку господарів концтаборів, найвищим мірилом справедливості. Нарешті, Фауст супроводить автора на озеро Фунтензее, де відбувається Вальпургієва ніч. Усі ці події змальовуються на тлі спогадів про шедеври світової літератури. Ю. Ковалів справедливо зауважує, що тут і біблійні джерела («Плачі Єремії»), і фольклорні українські (мотив жар-птиці), і польські (легенда про пана Твардовського), і німецькі (легенда про Фрідріха Барбароссу); тут і численні літературні ремінісценції, органічно вмонтовані в епічний матеріал Кленового твору 1. 

1 Ковалів Ю. Прокляті роки Юрія Клена. Передмова до вид.: Клен Юрій. Вибране. — К., 1991. — С. 19.

Звернення до загальнолюдської епічної спадщини — характерна ознака творчості неокласиків — п’яти незалежних поетів, з яких доля зберегла в Україні тільки М. Рильського. Сам Юрій Клен в післявоєнні роки перебував на еміграції, а М. Зеров, П. Филипович і М. Драй-Хмара загинули в сталінських катівнях.

Я був один із лебедів, які

належали до грона п’ятірного

нездоланих співців, —

писав про себе Юрій Клен.

І в ліриці, і в епіці поети «грона п’ятірного» не почували себе одинаками. Вони перебували в колі митців як своєї епохи, так і всіх попередніх. В обох епічних творах Юрія Клена зустрічаємо згадані вже імена його найближчих соратників, а також таких його сучасників, як Тичина, замучені Близько і Косинка (Не змити кров невинного Косинки, Не воскресити мертвого Близька), Ольжич та ін., класиків української і російської літератур (Леся Українка, Пушкін, Гоголь, Котляревський, Єсенін, Сковорода), класиків світової літератури — від Гомера, Вергілія, Петрарки, Катулла, Шекспіра до Гамсуна, Ередія, Рільке, Ніцше, Бернарда Шоу, Сінклера, Мелларме, Метерлінка, Верхарна та ін. У складі художніх образів виступають також імена видатних художників і композиторів: Доре, Вагнера, Реріха, Ван Гога, Сібеліуса. Інколи імена служать також тонким засобом висміювання: І Шльойме став не Шльома, а Щупак. Поряд з іменами авторів у художню тканину творів вплітаються також імена їхніх персонажів: Беатріче (Данте), Маргарита (Гете), Роланд (Французький епос), Вільгельм Телль (Шіллер), Заратустра (Ніцше) та ін.

Поет перегукується зі своїми попередниками й сучасниками. Тому в обох творах багато ремінісценцій — своєрідного цитування або просто вживання тих образів, які натякають на творчість іншого поета. Так, для М. Рильського ознакою прекрасного є дозрілість як завершення процесу становлення. Сполучення «дозрілий овоч», «стиглий овоч» знаходимо й у Юрія Клена. Багато перегуків із «Словом о полку Ігоревім» (І знову душу віючи від тіл), з поезією Т. Шевченка (Все благоденствує, бо скрізь усе мовчить), з «Енеїдою» І. Котляревського (Він же парубок моторний і хлопчина хоч куди козак). Постійною увагою користується у Юрія Клена творчість О. Пушкіна (Біс кружляє в чистім полі, водить нас у клятім колі; Але в полі, в полі глухо виють біси висловухі; О, де ви літ минувших друзі).

Юрій Клен подає Україну, її долю в просторі й часі. Простір цей широкий: це й українські міста (Київ, Кіровоград, Кременчук, Полтава), це й «Сибір неісходима» з її ріками, поселеннями, копальнями — весь Архіпелаг Гулаг (Волхов, Печора,