На крилах навіть розжився, —

Крилами хату вшив,

Крилами обгородився («Крила»).

Традиційний фольклорний зачин (Через ліс-переліс, через море навскіс Новий рік для людей подарунки ніс) розгортається в оповідь із сатиричним підтекстом, бо дуже вже нерівноцінні дари перераховуються (Кому — шапку смушеву, кому — люльку дешеву, Кому — модерні кастети, кому — фотонні ракети, Кому — солі до бараболі, кому — три снопи вітру в полі, Кому — пушок на рило, а дядькові Кирилові — крила). Монолог мудрого оповідача з народу (це може бути й сам дядько Кирило) супроводжується другим голосом, — безперечно, дружини:

Кому — долю багряну,

кому — сонце з туману,

Кому — перса дівочі,

кому — смерть серед ночі,

Щоб тебе доля побила,

а Кирилові, прости господи, —

крила.

Два голоси, кожен із своїм колоритним набором слів, — характерна ознака лексичного складу Драчевих віршів. З одного боку, старослов’янізми (не зрони, а сотвори, з свічкою в десниці, возліг, даждь зцілення), староукраїнські слова (мнозтво пісень), а з другого — розмовні й просторічні слова: «А бабуся так і вештається, ойя, А бабище все шупортається, ойя («До джерел»).

Від високої до низької і від низької до високої ноти — хіба не ріднить це поезію з музикою? Відповідь тут буде, звичайно, позитивною. І. Драч мав повне право сказати: «...Слово — з музики, з її гірких агоній, і мати слова — скрипка» («До джерел»). І одразу ж постане друге питання, близьке до першого: у чому суть, характерна особливість національної музики? Відповідь однозначна: у її зв’язку з народними музичними мотивами, збагаченими світовим музичним надбанням. Чи можна стверджувати, що зв’язок із фольклором — така ж визначальна ознака національної поезії? Мабуть, так. Фольклорні компоненти — своєрідні діези в поетичному ключі.

Народність мови поезії І. Драча, звичайно, не тільки в його увазі до народнорозмовного слова і в умінні всебічно використати поетику фольклору. Вона ще й у своєрідному вживанні народних символів рідної землі і в народній інтимізації розповіді. Улюблені рослинні образи Драчевої поезії — це калина («аристократка з репаним корінням»), тополя («Тополь золоті кунтуші До дзвону, до сивого клекоту Насипали в келих душі Електронних тривог лелек»), і, звичайно, соняшник.

Щоб відобразити сучасний світ, треба знати історію землі й історію культури. Поряд з узагальненими іменами представників свого народу — тіткою Мартохою і дядьком Варфоломеєм, поряд з Горпинами, Теклями, Гордіями, Степанами, поряд з тими, хто «три чверті віку мне зорю в долоні», постають історичні речники народу: Сковорода і Шевченко, Лисенко і Кибальчич, Тичина... Якщо вишикувати за алфавітом імена діячів культури й літературних героїв, згадуваних у творах І. Драча, то ми одержимо, мабуть, реєстр енциклопедії світової культури: Амаду, Андроников, Арістотель, Бажан, Бах, Беатріче, Бекон, Бетховен, Брем, Вагнер, Ван-Гог, Гете, Дайте, Дон-Кіхот, Елюар, Емерсон, Ейнштейн і т. д. Звичайно, ці імена не тільки згадуються — вони відіграють велику функціональну роль. Спадкоємність педагогічних традицій засвідчують посаджені за один круглий стіл Песталоцці, Сковорода, Корчак і Макаренко. Поет не проводить межі між речниками народу і звичайними трударями. Адже жінки, що роблять із хат Парфенони солом’янорусі — це «Сар’яни в хустках, ВанГоги в спідницях, Кричевські з порепаними ногами» («До джерел»). У коло митців, які разом з автором ненавидять фашизм у всіх його виявах, продовжують боротися з ним навіть після фізичної смерті, вводяться Федеріко Гарсія Лорка, Пікассо, Пабло Неруда.

У зачині «Сонету за Петраркою» — «Благословен той вечір, місяць, рік» — відчувається творчий перегук з М. Рильським. Помітний вплив на лексичний склад і граматичний лад поезій І. Драча справила творчість М. Бажана. Як і його вчитель, І. Драч активно вживає слово захланний, подобається йому форма богове (за типом братове), прикметники з другою частиною -йдучий (швидкойдучий, крутойдуча, вихройдучі, кругойдучі) і под. Але головне, в чому І. Драч лексичне солідаризувався з М. Бажаном та його попередниками, — це творення неологізмів з прозорою внутрішньою формою. Однокореневі неологізми в творчості І. Драча досить рідкісні. Це хіба що такі картинні слова, як гудронитися («дорога гудрониться під яворами»), прокопитшпи («Гей віків та віків прокопитило карі навали»), вишаблювати («Вишаблює з піхов коріння цупкіші»), бурштинити («У венах підшкірних бурштинить живицю сосна»), іменник громов’я («І я спитаю: ви чом мовчите, Коли я вам підняв таке громов’я»), прикметники очистий («...щастя дивиться очисте»), колисний («1 туманом колисним війнула вона з лугів»). Але здебільшого його неологізми — це або відіменникові прикметники, утворені за типом дієприкметників від неіснуючих дієслів (слово просонцене, кайдановані руки, овогнене місто, зачеремшений соловей), або складні слова. І той і той словотвірні типи досить широко використовуються і в сучасній прозі. Улюбленими композитами І. Драча є іменники і прикметники з першим компонентом сто-: стокрилля, гучномовці стоусті, стокрилата пісня, стоболісний, клекіт стосонцевий, крило стосоте та ін. Кохається він і в зображенні відтінків кольорів; свої улюблені чорний і червоний кольори він розкладає на десятки півтонів: чорно-вогненний, вишнево-чорний, чорносонячний, огненнобровий і под. Улюблений прийом поета — вживання епітета, створеного поєднанням прикметника з наступним іменником або двох іменників, які є носіями тієї самої ознаки: корінцями рожевоколінними, принца ніжногубого, життя синьонебе.

Є Народження й Смерть — два стовпи на межі.

А між ними надії одвічні:

Комбінації стріч, і розлук, і жоржин,

Варіанти падінь і величчя («Все в цім світі відоме...») —

таке філософське credo Бориса Олійника. Між цими двома полюсами вміщує він зміст своєї