Я бачив сон. Важенних перел град

На груди сипали мені старому («Сон Святослава»);

Князь Ігор очі до зеніту звів

І бачить: сонце під покровом тьмяним,

Далека Русь за обрієм багряним,

І горе чорний накликає Див («Князь Ігор»).

Його увагу вабить сарматський степ, мармури Атен, білий Гептастадій, воскреслі аварин, гот і гунн, він чує крик дулібських жен під батогом зневажливого обра. Звертається він і до раннього християнства, переслідуваного офіційним Римом: «Навколо нас кати і кустодії, Синедріон, і кесар, і претор» («Чистий четвер»).

М. Зеров захоплювався французькими парнасцями; на його поезії найбільше відбився вплив Хосе Марії Ередіа — найбільшого віртуоза сонета у французькій поезії 1.  

1 Див.: Державин В. Поезія Миколи Зерова і український клясицизм // Українське слово. — К., 1994. — Ч. 1. — С. 530.

Сам поет у сонеті «Pro domo» пише про це так:

Класична пластика, і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезіє, дорога.

Леконт де Ліль, Жозе Ередія,

Парнаських зір незахідне сузір’я

Зведуть тебе на справжні верхогір’я («Молода Україна»).

Найулюбленіший епітет М. Зерова — чорний і в прямому і в переносному значенні, наприклад: «І чорний день десь дзвонить у стремена» («Сон Святослава»); «і чорних воєн безпощадна тінь» («Херсон»); як антонім уживається досить часто епітет білий: «Але ніщо не хвилювало так, Як Фарос твій, твій білий Гептастадій» («Олександрія»).

Чого зовсім не було в поезії М. Зерова, так це червоно-революційної лексики й фразеології. Цього тодішня ідеологічна система не прощала.

Якщо неокласики вбачали революцію української художньої літератури в наближенні до європейської класики, то група ВАПЛІТЕ ставила своїм завданням позбавити українську літературу «просвітянської» форми. Попередниками ВАПЛІТЕ була спілка пролетарських письменників «Гарт». Ініціатором створення Вільної академії пролетарської літератури був М. Хвильовий. Сюди ж належали О. Досвітній, М. Яловий, М. Куліш та ін.

М. Хвильовий починав як поет, але здобув собі славу як прозаїк. Сам він називав себе романтиком. Ним він фактично і був. Він мріяв про «загірну комуну». Його перші оповідання, часто безсюжетні, пронизані романтичною символікою. Але поступово в ньому наростає злість до тих, хто продав його революцію і зруйнував віру в загірну комуну. Він стає сатириком і наближається до реалізму.

У творах М. Хвильового постає рання радянська дійсність: тут уживаються слова на позначення породжених нею установ і організацій (комнезам, ревком, виконком, кооперація), документів (оправка, партквиток), поборів і привілеїв (продподаток, совнаркомовська пайка, пролетарська норма), партійних — і близьких до них — осередків (ком ’ячейка, Комінтерн, комсомол), армійських звань (червоноармієць, комісар бригади, чекіст), поширена в той час фразеологія: пролетарське походження, диктатура пролетаріату, інтереси пролетаріату, ідеологічно витриманий, буття визначає свідомість, матеріалістична діалектика, розколоти партію, соціалістичне змагання, робітничо-селянська дітвора та ін. Є тут і лексеми, що під впливом радянської дійсності виникали в народі: комунія (комунією лаяли), совбарин.

У «Повісті про санаторійну зону» наявна медична термінологія: істерія, анабіоз, заразна хвороба, хворий психічний процес, гарячка та ін.

Оскільки М. Хвильовий заперечував просвітянство і відштовхувався від побутовізму, ми не знайдемо в нього надміру фразеологізмів. Проте ті поодинокі, що зустрічаються, дуже нестерті, наприклад: «Більшовицька власть — це печериця печена» («Колонії, вілли»).

У своїй переважній більшості персонажі М. Хвильового — харківські інтелігенти, у мові яких багато росіянізмів. Є вони і в авторській мові: суєтиться, женщина, прольотка, полове питання, м’ятежний, кровать, смазливий, унасток, поселок, одуванчик, солом’яна вдовушка, ярко, надменний та ін. У мові персонажів трапляються цілі російські фрази, наприклад: « —Ваша дитина прєлесть, прямо удівітельно» («Колонії, вілли»), « — А ви, товаріщ Молодчіков, нє хітрітє, не випитивайте...» («Кіт у чоботях»); « — Покинь жартувати, — махнув рукою лінгвіст. — Для руської публіки, для... як би це сказати... для поощрєнія:—

Для заохоти, — поправила Аглая («Вальдшнепи»).

Але вплив галицької мовної практики тоді ще дуже відчувався. Не уникає галицизмів і М. Хвильовий: льокайськи, рурка, шпацірувати, консеквентний; — Укінчений, як кажуть галичани, «фільозоф» («Вальдшнепи»).

Донеччанин М. Хвильовий виніс із південної України такі місцеві слова, як скорзно «брудно», «млосно», кукражити «бешкетувати», мамулуватий «неповороткий», хихлатий «пухнастий» та ін. До новотворів письменник майже не вдається. Можна відзначити лише окремі слова, серед яких найодіозніше сполучення загайаватизований «Капітал», тобто твір К. Маркса, облагороджений відомою поемою Лонгфелло. Подекуди трапляються арготизми типу галдіти, пошамати.

Стиль М. Хвильового — від перших новел до останніх великих прозових творів — характеризує стислість висловлення. Для того, щоб виразити свою думку, він удається не до речень, а лише до слів, що мають бути центрами речень. Лаконічно, але дуже виразно, наприклад: «Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький — смачно» («Колонії, вілли»); «Історія браунінга така: ліс, дорога, втікачі, вороги і хати, і дерева, і всім байдуже, вже дихати не можна, горять груди і згорають-згорають... Постріл...» («Редактор Карк»); «Гапка — це глухо. Ми її: товариш Жучок» («Кіт у чоботях»). Окремі уривки складаються тільки з називання іменників та інтер’єктивів, напр.:

Плакати! Плакати! Плакати!

Гу-у! гу-у!

Бах! Бах!

Плакати! Плакати! Плакати!

Схід. Захід. Північ. Південь.

Росія. Україна. Сибір. Польща.

Туркестан. Грузія. Білорусія... («Кіт у чоботях»).

Оце вам і історія громадянської війни 1918—1920 рр. До інтер’єктивів письменник звертається дуже часто. Порівняймо ще: «Вечір. А потім ніч. — Мяу-у-у!» («Свиня»); «На баню церкви злітались галки,