може, стали й гірші. Але якщо уважно вчитатися в текст, то дійдемо до інших висновків. Так, у Матюхи... з бокової кишеньки, — червоний крайок партквитка, — колись на партз’їзді бачив отак у дуже видатного партійця. Отож, є на кого рівнятися Матюхам. Тому-то й звучать мінорні ноти в довірчих розмовах селян: « — Що ти хотів, сину, як мужик темний, а біля власті — сучі сини та п’яниці; Ти більше світу бачив — то що воно з революцією сталося? От і в нас сільрада є, і Ленін в сільраді на партреті, а сказати, сину, тобі... — погане життя».
З’явилася нова лексика, що засвідчує нові реалії сільського життя: продподаток, сільрада, голова сільради, воєнком, землевпорядкування, комнезам, артіль, кооператив. Аксесуарами партійця при владі є галіфе і наган.
Трапляються вузько локальні слова: обібрати у значенні «обікрасти», отоса «вірьовка, що з’єднує кінці передньої вісі з оглоблями»; у першій особі однини дієслів другої дієвідміни кореневі /д/, /т/, /с/ не чергуються відповідно з /дж/, /ч/, /ш/: ходю, пустю, носю.
Письменник полюбляє слово возжатися, хоч це явний росіянізм, що перебуває як поза літературною мовою, так і поза українськими діалектами.
У лексиці чимало скорочених слів. При цьому варто зауважити, що редукуються і голосні, і приголосні, напр.: — Та ’дже: пара волів, пара коней...; — Давиде, бо’ з тобою!; — Пішо’ еон! — на собаку гаркнув; — Та бре? і под.
На фразеологічні звороти, епітети, метафори роман не багатий. Синтаксис своєрідний — відбиває народне мовлення навіть у авторському тексті. Багато безсполучникових речень типу: « — А ще як коняки в якого бідняка немає — погиб, щитай»; «А з саду, з-за муру ще шелест по листі — кроки чиїсь». Часто письменник удається до інверсії: означення виступають після означуваного, присудки перед підметом, наприклад: «Дні йшли за днями по довгих паузах осінніх беззоряних. Осипалось листя вже геть чисто з дерев. Понамокали од дощів і мов нижче понависали стріхи». Замість присудків часто виступають інтер’єктиви: «Рудий чоловік тоді взяв молот — гуп!..; По спині грудочка глини, в горошинку завбільшки — хруп!». У пейзажних малюнках — зокрема, в зіставленні теперішнього з минулим — практикується повторення тих самих речень: «Шуміли верби над ставом хором жіночим тужливим — І шуміли верби хором жіночим тужливим»; «А восени шумів-шумів ліс по-осінньому — Шумів-шумів ліс по-осінньому».
У вживанні перекручених російських та інших чужомовних слів А. Головко наслідує В. Винниченка. Деякі з таких «онароднених» слів автор бере в лапки («ребілітірувати»), але в більшості випадків вони не виділяються з тексту, а становлять його органічну частину: куди обратитись, не получав, убіждьонний, хто жизнь поніма, підозріва, прозойде яка драма, равноправіє. Особливо колоритна мова місцевого начальства:
« — А! Так ти підривати! Хто тобі розрішав?! — і грізно насупився Матюха на Давида».
Крім реалістичної прози, у 20-ті роки зароджується проза романтична. Найпомітнішим творцем цього напрямку був виходець із «Гарту» Ю. Яновський. Як письменник-романтик він визначився уже в перших своїх збірках «Мамутові бивні» і «Кров землі». Роман «Майстер корабля» 1928 р. овіяний подихом безмежної молодості, поезією манливих морських просторів. М. Наєнко дає Ю. Яновському таку характеристику: «Прозаїків з такою художньою енергією, як вона була в Яновського, світова література XX ст. знає не більше двох десятків. Серед найвідоміших у нас імен постають у пам’яті Джойс і Конрад, Хемінгуей і Ремарк, Дос Пассос і Мештергазі, Апдайк і Айтматов,
Маркес і Матевосян, Гончар і... Всі вони, здається, повністю розкрилися перед людством найголовнішими гранями своїх талантів, а Яновський, маючи ті ж, як і в них, художні потенції, лише виявив цілковиту готовність зробити це. Перешкодило розп’яття на ґратах нормативної, соцреалістичної псевдоестетики...» 1
1 Наєнко М. Юрій Яновський// Українське слово. — К., 1994. — Ч. 2. — С. 395.
Вершинними прозаїчними творами Ю. Яновського є «Вершники» і «Чотири шаблі».
Романтична проза тим і відрізняється від реалістичної, що в ній відсутній просторічний елемент. Тут немає ні росіянізмів, ні гаплології, ні форм типу ходе, носе, возе, літа, обніма і под. Ю. Яновського можна назвати законодавцем української літературної мови 20-30-х років. Трапляються, правда, слова західного походження типу скрипок «скрипаль», кріс «рушниця», сильвети «тіні», офірування «пожертва» і под. Запозичені слова уживаються відповідно до норм, запроваджених у правописі 1928 р.: фльота, ешельон, парада та ін. «Чотири шаблі» пересипані сентенціями, що виявляють ставлення автора до реалій навколишнього світу: Гармошка — демагог, багатоголоса перекупка; Любов і ненависть, дружба й самопожертва вже підносяться з забуття; Коли птах щастя сідає на землю, — тоді його й треба ловити.
Ще одна особливість романтичної прози — вона, як і поезія, значно більше насичена тропами, ніж проза реалістична. У Ю. Яновського оригінальні, ваговиті епітети (рипуча горлянка, метушливі пісні, кулеметні речитативи), порівняння (струни дзенькотять, ніби падають у безвість дзвінкі краплини часу; Іде ця анархічна сила, що тільки руйнує, повстає катастрофічно й зникає за обрієм, як фантастичний вогненний птах; Прекрасний осінній день погасав, як дзвін), метафори (По Землі розтікається вечір; Струни зайшлися цілими оплесками звуків; Дмухнув по землі осінній вітер, дмухнув просто на сонце і врешті зіпхнув сонце за обрій). Багато представлена фразеологія. Один із персонажів роману, Панько Виривайло, просто сипле приказками і примовками, як із мішка: — Не сиди, небоже, то й Бог допоможе...; Чуже горе за ласощі, а своє