Стилістична норма – використання мовних засобів, властивих певному стилю.

Пунктуаційна норма – вживання розділових знаків.

Літературна мова має дві форми вживання:

писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;

усну – розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.

Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.

Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми.

Стилі сучасної української літературної мови.

Стиль (з лат. stilos) у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: не одноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.

Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т.ін.), що сприяє створенню образності.

Науковий стиль – це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов’язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.

Публіцистичний стиль – призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т.ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.

Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання.

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій.

Основна одиниця документа – текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.

Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків – прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) – складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і т. Ін.