Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя

Оскільки вивчення іноземної мови відбувається в умовах двоязиччя, а в деяких випадках триязиччя (тобто в умовах зіткнення 2-3 мовних систем) встановимо, як це впливає на здобуття нових навичок у вимові.

У зв’язку з двоязиччям широко розповсюджена думка про існування “важкої вимови” і “легкої вимови”. Рідна вимова завжди легко дається представникам даної мови і так чи інакше важко дається представнику іншої мови. Артикуляційні системи, що лежать в основі порівнювальних фонетичних систем можуть відрізнятися одна від одної в більшій чи меншій мірі, а інколи і співпадати.

В цьому і закладена порівнювана складність і легкість оволодіння вимової чужої мови. Проте справжні труднощі, що виникають при оволодінні іноземною вимовою, викликані перш за все нерозробленою методикою по вивченню вимови.

Л.В.Щерба приділяв велику увагу проблемі двоязиччя, що має прямий зв’язок з цілями і методикою по вивченню іноземних мов. Під “чистим двоязиччям” Л.В.Щерба розумів таке двоязиччя, яке створюється при паралельному, але незалежному одним від одного вивченням двох мов. Під “змішаним двоязиччям” він розумів двоязиччя, що створюється в результаті порівнюваного вивчення двох мов, коли друга мова вивчається на основі першої. В якості першої може бути рідна мова, тоді другою може виступати іноземна або розмовна (діалект) даної мови, і тоді другою буде письмова (літературна) мова. Очевидно, що в умовах школи ми маємо справу з двоязиччям. Л.В. Щерба, говорячи про таке двоязиччя, вважає, що якщо не вживати відповідні заходи, то іноземна мова, яка перебуває в стадії вивчення, виявиться змішаною “перш за все в області вимови”. Досвід показує, що змішання двох мов справді проявляється головним чином у вимові.

“В кінці кінців, - пише Щерба, - можна сказати, що навчитися правильно вимовляти… це все одно, що засвоїти ряд нових незвичних рухів, при чому так засвоїти їх, щоб вони стали рефлекторними, тобто звичними, щоб вони здійснювалися при мінімумі контролю свідомості”.

Помилки фонетичного складу

Автори літератури з методики навчання вимови в школі вважають, що недопустимо відступати від всього того, що включає бездоганна англійська вимова і вимагають абсолютно правильну вимову всіх форм.

Але чи можливо поставити перед учнями завдання оволодіти за час перебування в школі вмимовленням всіх англійських форм?

З точки зору строгих фонетичних вимог сама постановка завдання логічна, проте з точки зору реальних умов і можливостей вимога оволодіти повною нормою вимовляння всіх англійських фонем в школі виявляється непосильним завданням для учнів молодших класів, і тому його слід обмежити певними рамками обов’язкового і бажаного. Тільки вирішивши це завдання, можна поставити питання про характерні помилки в тих, хто вивчають фонемний склад англійської мови, саме який потрібно виправляти і попереджувати.

Для цього потрібно встановити місце кожного випадку неправильного вимовлення англійської фонеми і ролі такої помилки у викривленні і порушенні норми літературної вимови англійської мови.

Візьмемо приголосні форми [m], [b], [p], [k], [g], [t], [d], [n], [l], [f], [v], [s], [z], [j], [?], [t?], [dz], тобто вісімнадцять фонем з двадцяти чотирьох приголосних. При більш ретельному дослідженні виявляється, що наближення їх вимовляння в якійсь мірі до відповідних українських звуків не вносить значних змін у зміст висловлюваного, за вийнятком тих випадків, коли учнів потрібно навчати апікально – альвеолярному устрою мови при вивченні більшості з цих фонем.

Помилки в голосних фонемах також не всі однаково впливатимуть на зміст висловлюваного, якщо навіть вимовляти їх з більш – менш відвертим українським акцентом. Такі фонеми як [e], [Л], [], [ei], [аi], [аu], [], тобто сім з двадцяти, не порушують комунікативну сторону англійського мовлення, якщо їх вимовляють з деяким відхиленням від абсолютної норми.

Для підтвердження висунутих положень нижче наведені приклади, де подані всі вказані приголосні і голосні, замінені українськими фонемами, що, однак, робить речення доступним для розуміння їх англійцями.

[ `men ken baifaiv ` paundz ¶v` keik]

[енд йет сам плежа фер ауа чайлд джейн]

[гестс шеа ауа кампені ту дей]

До свідомості англійця зміст цих речень дійде, звичайно, повністю, але він помітить іноземний (український) акцент. Нічого неймовірного в такій вимові іноземця для англійця немає, оскільки акцент в англійській мові він чує від представників ряду інших народів. З точки зору впливання чи не впливання неправильного вимовляння фонеми на зміст висловлюваного, якщо розглядати це питання не теоретично, а практично, до вже виділених фонем можна було б додати й ці [ ],[ ],[ ],[w],[h], оскільки вимовляння типу [e хай хаус], [ айм байин], [уай?], [вот тайм?], [містер Сміт] також не порушує комунікативну функцію цих слів в певному контексті. Вказані приклади можна зустріти і в нелітературній вимові самої Англії.

Фонема [h] в ряду поєднання дає звуки, які за своєю омофонічністю дають вульгарні смислові варіанти в українській мові. Вчителі знають, що інколи це викликає небажану реакцію в учнів. Вилучити цей мовний матеріал не можна, а тому необхідно обов’язково навчати учнів правильній вимові [h].

Фонема [ ] вимовлена як [н], наприклад, у “співаючи” має в англійській мові зовсім інше значення, що може двояко розумітися англійцем: я часто грішу замість я часто співаю.

Фонема [w], вимовлена як [в] може змінити значення слів, наприклад, [vent випустив замість [went] пішов чи [vi:l] телятина замість [wi:l] колесо.

Вимовляння [сей] замість [ei] порушить комунікативну функцію мови, оскільки [сей сей] замість [ ei sei] для англійця означатиме: говори, говори, а не