З чогось треба починати. Як на мене, почати треба було б зі створення комітету захисту української мови. Цей комітет має не лише захищати українську мову від засмічення безграмотною іноземщиною, а й координувати зусилля всіх доброчинців, реагувати на їхні сигнали стосовно нехлюйства, а то й ворожого ставлення до рідної словесності, планувати узгоджені дії у цій сфері. Одним словом – вести послідовну державну політику, що має віддзеркалюватися у самій нації – Державний комітет захисту української мови. Я впевнений, що ми створимо цей Комітет. Мова – це доля народу. Без мови – нема народу.

Ситуація мовна у нас, справді, кризова. Проте не треба впадати в істерику, а зрештою все-таки запровадити, принаймні, два канали на радіо та телебаченні, щоб вони пропагували українську ідею. Потрібна нам і масова газета, яка б теж вела цю лінію.

- У квітні ц. р. Український фонд культури відзначив своє 17-ліття. Якими здобутками володіє Фонд, що йому вдалося зробити за ці роки?

- Український фонд культури – по суті є первісток неформальних неурядових осередків, який негаласливо, але послідовно подвигає громаду до дійової участі у відродженні й розвої культури, залучає до активної творчості самобутні особистості і колективи. Від своїх першопочатків фонд здійснює довгострокові програми по відродженню і розвитку національної культури: “Пам’ять” (минуле і сучасність), “Т. Г. Шевченко”, “Народна пісня, народна творчість”, “Молодь і культура”, “Нові імена України”, “Культура малих міст і сіл”, “Заповідники України”, “Повернення національних цінностей в Україну”.

Ще у 1988 році вони вивели на престижні сцени, зокрема й на оперну, мистецькі колективи з репертуаром духовної музики. Серед них – хор святого Володимира, за що нам “влетіло” од верхів по саму зав’язку. Першими вони взялися й за створення музею тоді ще гнаного Івана Гончара. Нині музей діє.

15 січня 1989 року провели перший вечір щедрівок та колядок. На той час це було не тільки новим, а й по суті, забороненим. Члени українського фонду були серед засновників та організаторів Республіканського фестивалю сучасної української пісні “Червона рута”.

Ще в кінці 80-х, до проголошення незалежності, саме УФК започаткував Товариство української мови імені Т.Г. Шевченка, зібрав та переказав на цю шляхетну справу перші внески. Прилучився Фонд і до проведення установчих зборів т-ва “Меморіал”, створення Спілки краєзнавства, заснування Спілки кобзарів та першої в історії школи кобзарського мистецтва в селі Стрітівці на Київщині, яка з 1989 року діє під орудою знакомитого музики Василя Литвина.

Фонд разом з Товариством охорони пам’яток історії та архітектури першим порушив клопотання про відродження Києво-Могилянської академії.

Ще до урядових рішень Фонд спільно зі своїм обласним відділенням у 1990-1993 роках спорудив біля Лубен Курган Скорботи в пам’ять убієнних голодомором.

З перших днів Фонд причетний до повернення на Батьківщину культурних та історичних цінностей, які з різних причин опинилися за межами України. Зокрема, повернуто деякі рукописи Марка Вовчка, творчий спадок Уласа Самчука, окремі художні твори Т. Шевченка, І. Рєпіна, І. Труша, В. Касіяна, Д. Левицького, О. Архипенка, Я. Гніздовського, унікальну ікону Охтирської Божої Матері та інші духовні цінності.

Фонд послідовно сприяє відродженню культур народів, які мешкають в Україні. За його безпосередньої участі створено багато національно-культурних товариств.

Члени УФК виступили проти будівництва промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Тараса Шевченка, проти спорудження мосту через Козацьку Хортицю, проти будівництва в Криму АЕС.

Хотілося б, зокрема, відзначити їхню програму “Нові імена України”, спрямовану на виявлення та підтримку в творчому становленні юних обдарувань. За останні роки близько 200 талановитих дітей стали Стипендіатами УФК.

Фонд веде благодійну виставкову діяльність творів образотворчого мистецтва, народної творчості, декоративно - прикладного мистецтва, історичних цінностей, фотографій. Організовує вечори пам’яті, творчі зустрічі, концертні виступи, презентації книг. За сприяння Фонду культури продовжується створення багатосерійного кінофільму про життя і творчість Т. Г. Шевченка “Моя біографія – це історія мого народу”. Уже створено 12 серій. Щорічно проводить День пам’яті та панахиду жертв голодомору 1933 року на пагорбі Скорботи поблизу Лубен на Полтавщині.

З 1990 року Українським фондом засновано Міжнародну премію імені Володимира Винниченка, яка присуджується за творчі досягнення в літературі, мистецтві та за благодійну діяльність.

Зрозуміло, що згадане – лише мала дещиця від сподіяного. Зробити можна було б і значно більше, якби цей осередок не перебував останніми роками в надзвичайній фінансово-економічній скруті. Та трударі Українського Фонду культури не опускають рук і не впадають у відчай, а з вірою у майбутнє роблять усе можливе для збереження та примноження духовних надбань нашого народу.

- Світогляд українця, передовсім, базується на його історичній пам’яті. Історична пам’ять кожного народу – це те ядро, навколо якого формується його світосприйняття. Зараз подекуди спостерігаються спроби відкинути нашу історичну пам’ять, відкинути наш історичний досвід. Україна відрізняється від Росії. Якщо росіяни можуть бути прихильниками монархічної системи правління, то в Україні вона не пройде. В нас може бути лише парламентська система, або, у крайньому разі, - парламентсько-президентська.

Негативно впливає на формування світогляду сучасного українця і система тих буржуазних цінностей, які нам зараз нав’язуються. Кажуть, що всі мають рівні можливості. А я кажу: поставте переплисти річку каліку на милицях, хворого та здорову, молоду людину. Хто переможе? Безумовно, ця молода, сильна людина. От і перемогла, і вже вибралася на інший берег, і править тими, які залишилися позаду. Цих