поняття Мови слідом за Ф. де Соссюром розглядається в протиставленні поняттю мови, під яким при цьому розуміється мовна система як упорядкована сукупність структурних одиниць мови — фонем, слів, граматичних форм, синтаксичних схем, словосполучень і речень. Серед відмінностей цих двох протиставлюваних аспектів мови звичайно підкреслюється активність, динамічність, суб’єктивність, індивідуалізованість, довільність, цілеспрямованість, ситуативна зумовленість Мови і пасивність, статичність, об’єктивність, суспільна закріпленість, обов’язковість, незалежність від ситуації, нецілеспрямованість системи мови. При такому протиставленні мовна система (мова) здебільшого ставиться на єдиний онтологічний рівень з Мови як один з двох однаковою мірою автономних мовних проявів. Мова ж нерідко розглядається як реалізація мовної системи. Тут не враховується, що мовна система є лише внутрішньою властивістю мови, наявної тільки у вигляді Мови. Об’єктивно існують повторювані в різних висловленнях роз’єднані в просторовому і часовому відношеннях варіанти структур. одиниць мови, систем. характер яких проявляється в подібностях і відмінностях конкретних висловлень (явищ Мови) при їх зіставленні.
Як реальний конкретний прояв мови в цілому Мова є явищем набагато складнішим і піддається дослідженню значно важче, ніж абстр. мовна система. На відміну від парадигмат. характеру мовної системи, в якій структурні елементи мови лише виділяються, протиставляються один одному та об’єднуються за своїми структур. особливостями в групи відносно однотипних інваріантних одиниць, Мова має синтагмат. характер лінійно формованих конструкцій, у межах яких поєднуються і взаємодіють структурно різнотипні одиниці мови, що зазнають у цих умовах широкого варіювання. Найбільш поширеним є варіювання в галузі семантики лексичних одиниць. Велику кількість варіантів допускає звукова сфера М. — фонеми, просодичні характеристики слів, інтонац. оформлення речень. Варіювання в галузі лексики набуває характеру паралельного функціонування синонімів як повнозначних, так і служб. слів. Трапляються варіанти і в формах словотвору та словозміни. Варіювання мовних одиниць у процесах Мови залежить від трьох основних факторів екстралінгв. і внутрішньомовного характеру: ситуації і сфери функціонування М. (соціальне чи профес. середовище, цільове спрямування Мови), індивідуальних, особливостей мовця (вік, освіта, фах, стать), фонетики, лексики і синтаксису контексту. Окремий вид розходжень між інваріантами мовної системи і варіативними проявами Мови становлять характерні для розмовної практики узвичаєні відхилення від стандартизованих мовних норм і випадкові індивідуальні помилки Мови.
Мова є основним об’єктом лінгвістичних досліджень. При цьому спостереження ведуться як над самими процесами Мови (здебільшого за допомогою звукозаписувальної та експерим.-фонет. апаратури), так і, частіше, над текстами. Абстрактна мовна система та її елементи піддаються лінгвістичному опрацюванню лише на вищих етапах абстрагування й узагальнення, зокрема в типол. дослідженнях і при розгляді загальнотеор. проблем мовознавства. Результати досліджень Мови здебільшого набувають узагальненого характеру і стають компонентами наукового опису мови як системи («лінгвістики мови», за термінологією Ф. де Соссюра). Разом з тим дослідження конкретних явищ Мови ведуть до розкриття об’єктив, закономірностей самих процесів Мови і є основою розробки лінгвістики Мови, яка на сучасному етапі набуває інтенсивного розвитку. Найбільше лінгвістика Мови вивчається в рамках спільної для мовознавства і лінгвістичній філософії теорії мовних актів, яка висвітлює особливості формування в різних ситуаціях окремих типів висловлень, підпорядкованих певним комунікативним цілям, і в лінгвістиці тексту як одному з аспектів багатопрофільної філології теорії тексту. До сфери лінгвістики Мови належить також основна проблематика стилістики, мови художньої л-ри, мови окремого письменника, риторики, відповідні (далеко не всі) аспекти синтаксису.
МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ — використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків — слів і речень — без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації. М. в. супроводжується прихованою артикуляцією мовних звуків, яка піддається інструм. реєстрації. М. в. як думання з опорою на образи мовних знаків відмежовують від пригадування повної форми якогось суцільного усного чи писемного тексту і від цілеспрямованого формування у думці нового тексту. М. в. у процесі думання відрізняється від зовн. мовлення стислістю, уривчастістю, значним смисловим навантаженням окр. слів, можливістю заміни конкр. образів певних слів і словосполучень схематичними уявленнями про них чи про їхні функції у структурі думки. Крім мовознавства, М. в. вивчає психологія і фізіологія. Вивчення М. в. забезпечує безпосереднє розкриття конкр. характеру взаємозв’язку мови і мислення.
Література
1. Ажнюк Б. Мовна єдність нації: Діаспора й Україна. - К.: Довіра, 1999.
2. Акуленко В. Українська мова в європейсь-кому контексті (проблема розвитку мовленнєвої комуні-кації) // Мовознавство. - 1998. - № 2 - 3. - С.91-97.
3. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К.: Рідна мова, 1998.
4. Земская Е. Активные процессы совре-менного словопроизводства // Русский язык конца XX века (1985-1995). - М., 1996. - С.90-141.
5. Костомаров В. Языковый вкус эпохи. -М., 1994.
6. Коць Т. Мовні смаки і сучасні тенденції у загальнолітературній нормі (на матеріалі газет 90-х років) // Культура слова. - К., 1998. - Вип.51. - С.44-52.
7. Мацько Л. Державність української мови // Конституція України - основний Закон суспільства, держави, людини. - К., 1998. - С.46-59.
8. Мацько Л. Українська мова як засіб формування національної свідомості // Українська мова як державна в Україні: Збірник матеріалів. - К., 1999. - С.74-82.
9. Мацько Л. Державна мова України // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - К., 1998. - Вип.4. - С.157-169.
10. Стишов О. Лексичні інновації з погляду нормативності // Українська мова: з минулого в майбутнє. - К., 1998. - С.172-176.