Розглядуваний далі різновид безсполучникових конструкцій відрізняється від попередніх певною змістовою розмитістю меж речень, які входять до цієї побудови. В них не таке помітне, не так явно спостерігається функціонально-змістове розмежування частин, зміст першої немовби переливається у зміст другої, а втім, простежуючи формування змістів, ми виявляємо їхню завершеність, переходи всередені фрази, тим самим виявляючи внутрішньофразові межі речень. Наприклад: У кадрі телевізора повільною ходою людини, що прогулюється, рухається знайома фігура в темному пальті й капелюсі. Людина йде уздовж бульварів, вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею. Розглянемо другу фразу. Перша предикативна одиниця Людина йде уздовж бульварів має семантику повідомлення про дію суб’єкта. Наступна предикативна одиниця вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею несе вже інший зміст, незважаючи на єдність суб’єкта. Йдеться тут про інтелектуально-психологічний стан, це повідомлення - перехід до характеристики внутрішнього душевного ладу, властивого людині, спочатку сприйманого зовні. Таким чином, кожне з речень, які входять до безсполучникової конструкції, і в цьому випадку наділене окремим самостійним змістом, але в той же час з’єднання цих речень, безумовно, характеризується певною тематичною цілеспрямованістю. Смислове зближення, властиве реченням, котрі входять у розглядувану конструкцію, проявляється в різному ступені, що створює більші чи менші труднощі ири вичленовуванні цих речень.

Самостійність предикативних одиниць у складній безсполучниковій конструкції виразно постає в тих випадках, коли вони мають однофункціональний характер, але розрізняються суб’єктами, які формують зміст кожної з них. Це спостерігається в побудовах перелічуваного, оповідного, зіставного типів. Розглянемо досить об’ємний фрагмент, що чистить безсполучникову конструкцію перелічувально-аналітичного характеру: Останнім часом висувалися як способи науковою пізнання різні прийомні структурний, семіотичний, інформаційний, конкретне-соціологічний, експериментально-психологічний і т.д. Немає жодного сумніву, що в естетичних дослідженнях їх можна з успіхом застосувати. Проте всілякі спроби універсалізувати їх криють небезпеку. Так, семіотичний підхід, будучи абсолютизованим, виявляєтеся неповноцінним у виявлені образної природи мистецтва; психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; інформаційний спричинює зведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; структурний, даючи змогу позначити всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого творі), стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем, ігноруючи процеси розвитку художньої літератури. (Звернімося до фрази, в якій висловлюються застереження, пов’язані з універсалізацією деяких способів наукового пізнання в дослідженнях мистецтва. Аналізована фразова побудова чітко розпадається на чотири предикативні одиниці, що починаються найменуванням підходів: 1)семіотичний підхід, будучи абсолютизованим., виявляється неповноцінним у виявленні образної природи мистецтва; 2) психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; 3) інформаційний спричи-аюєзведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; 4) структурний, даючи змогу позначати всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого твору, стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем. У кожній одиниці повідомляється те, що стосується одного з методів, і кожне таке повідомлення являє собою в цьому відношенні цілісний завершений зміст, а отже - й речення, що розкриває думку про характеристику в обраному плані названого методу.

У цілому безсполучникові складні конструкції характеризуються більшою, ніж в інших складних кострукціях. здатністю об’єднувати окремі самостійні повідомлення. Це, в свою чергу, пояснюється більшими можливостями збереження ними автономних частин, що не піддаються дії зчеплення, скріплення з допомогою сполучників. Тому в безсполучникових конструкціях широко представлене внутрішньофразове членування на окремі . контекстуальне значущі речення, що необхідно враховувати, аналізуючи взаємодію речень з метою формування текстових побудов. Як і в інших подібних випадках, це дає змогу виявляти реальну картину утворення смстемно-структурної єдності тексту.

Функціонування відокремлених компонентів як аналогів речення

Одна з непростих галузок виявлення меж речення - це побудова з відокремленими членами. Склалися уявлення про предикативність, поліпредикативність, вторинну предикативність таких побудов[45], - уявлення, котрі свідчать, що з уживанням відокремлених членів виникають додаткові змістові аспекти. О.М.Пєшковський, започаткувавши виділенісль у синтаксисі відокремлених членів, підкреслював їхню значну змістову, інтонаційну самостійність, аналогію з підрядними реченнями [46].

Вичленовуючи констекстуально самостійні предикативні одиниці у фразових синтаксичних побудовах, ми спостерігали, в яких випадках відокремлені звороти входять до складу цих предикативних одиниць, а в яких вони лишаються за межами виділюваних речень і самі утворюють предикативну одиницю,яка, природно, постає на грунті іншої одиниці, спирається на її елементи, й вони у зв’язку з цим випускаються, маються на думці, як і в неповних реченнях, представлених підрядною частиною. Оскільки для формування подібних неповних речень необхідний "ґрунт", то у фразі вони звичайно перебувають у постпозиції щодо опорного елемента.