Початкова межа цих неповних речень, окрім внутрішньофразового вияву, також може мати й інший характер: збігатися з початковою межею фрази. Це, як уже зазначалося, характерна для публіцистичного стилю конструкція, що сприяє виділенню, підкресленню певного змісту. Порівняйте: Вчинене полпотівцями видавалося безглуздям, але вони справді боялися. В той останній рік вони боялися всього. Зрадженого ними народу; тиші, готової в будь-який момент вибухнути пострілами; дерев, котрі могли приховати повстанців. Як удавалося переховуватися цим трьом? По-різному. Де брехнею, де нахабством, більше - зухвалістю. Двоє катів, приховавши своє минуле, так зловчилися, що зуміли примазатися до перемоги над фашизмом...

Виражає зміст цілісного речення також відокремлений компонент, що містить тлумачення, роз’яснення з приводу якого-небудь поняття, про яке йдеться в попередньому реченні. Це окрема інформація, давана для розвитку попередньої, котра містить якісь неясні, незнайомі елементи. Наприклад: іще не так давно тут, в операторській великотоннажної установки первинної переробки нафти, були такі звичні щити з десятками датчиків і приладів. Тепер їх замінив кольоровий дисплей - пристрій візуального відображення інформації; Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" виллється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів - від легенд до космічного погляду на героїв; Дуже цікавою виявилася на пробах актриса одного з театрів, самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі;,/b> Зростає число речовин, які називаються ксепобіотиками, тобто чужими життю.

Для цього різновиду характерним є вживання утвору, іменованого відокремленою прикладкою. Вона представлена у першому й третьому фрагментах. Наші спостереження також свідчать: "коли відокремлена прикладка відповідає семантиці іменного присудка, субстантивна група, вичленена з речення, легко усвідомлюється як окреме речення"[47]. Порівняйте: Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації; Ця непрофесіональна виконавиця-стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі. Таке наповнення конструкції, іменованої відокремленою прикладкою, можливе тому, що вона виражає повідомлення про предмет, названий у попередньому реченні, й названім це мислиться спочатку достатнім, а потім, уже на новому змістовому витку, воно ще роз’яснюється. Тобто ми хочемо сказати що відкремленою прикладкою вже вичленяється самостійна предикативна одиниця, котра виражає певну інформацію, яка "дає привід" для нового повідомлення - пояснювального. Змістове розчленування поєднується з пунктуаційним, а також з інтонаційним, наявність якого особливо помітна в разі порівняння відокремлених прикладок з невідокремленими, що утворюють ускладнену номінацію єдиного поняття (наприклад: дівчина-стюардеса; самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі).

Відокремлений компонент у четвертому фрагменті близький до розглянутих тим, що з його допомогою розкривається якась сутнісна характеристика предмета, про який мовиться. Можна перефразувати зміст, ним передаваний: Назва "ксенобіотики" означає "чужі життю". І тут спершу вичленовується одна предикативна одиниця, повідомляється факт (зростає число речовин, які називаються ксенобіотиками), і в нову змістову площину перемикає елемент тобто чужі життю, котрий пояснює, як треба розуміти, як тлумачиться слово "ксенобіотики". Трансформація речення полягає у випущенні відомих із попереднього речення компонентів, морфологічній співвіднесеності відомих і нових компонентів і в уживанні спеціального пояснювального сполучника. Ця трансформація зумовлена формуванням зв’язного мовлення, лінійно-послідовною спадкоємністю змістових компонентів у тексті. Цікавим є в цьому відношенні другий фрагмент. Перша предикативна одиниця має всі ознаки семантико-синтаксичної самостійності: Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" віділлється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів. Друга частина опиняється вже за межами цього речення, вона містить роз’яснення з приводу того, що іменується айтматовською сув’яззю часів. Це поняття належить до сфери індивідуального світовідчуття художника слова, воно виникло на певному ступені абстракції й увібрало в себе осмислення об’ємного змісту. Тобто за невеликим мовним знаком, словосполученням, стоїть складний, об’ємний мислений зміст, який, звичайно, присутній у свідомості того, хто пише (промовляє), і який визначає дальше розгортання тексту. Поповнення другого речення з урахуванням сказаного могло б, наприклад, дати такий варіант: Своєрідністю цього зв’язку (айтматовська сув’язь часів) є об’єднання форм художнього світовідчуття, починаючи від легенд І до космічного погляду на героїв. У тексті ж цей зміст представлений тільки часточкою форми: від легенд до космічного погляду на героїв. Тому не в усіх випадках самостійність аналізованого речення перевіряється шляхом простого підставляння компонентів із попереднього речення. В таких більш складних ситуаціях важливо з’ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів,