ТЕКСТОВІ ПОБУДОВИ НА ОСНОВІ СПОЛУЧЕННЯ РЕЧЕНЬ

Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування "терміни й не-терміни"[63]. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування "надфразна єдність" та "абзац". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна ) одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність[64]. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування "складне синтаксичне ціле" (ССЦ) та "надфразна єдність" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обгрунтувань.

Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов’язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ.

Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об’єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв’язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов’язаний із фразовими одиницями).

Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця "речення" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов’язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов.

Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з’єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з’єднувальними відношеннями.

Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями

Сполучення взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень також характеризується смисловою єдністю, оскільки одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну комунікативне повідомлювальну стосовно цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення (або ССЦ, що виступає в аналогічній ролі) є смисловим центром, ядром, а інше (чи інші) )слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, що є носіями провідного смислу (по відношенню до змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то другі, відірвані від них, такої