спілкуватися з померлими, переміщатися на великі відстані, володіти чарівними предметами і т. п. Протягом наступних днів відшукувались аналогії між дійсним і побаченим уві сні, проводились паралелі між цими подіями. Часто різні знамення розцінювались як підтвердження побаченого вночі, що слугувало відповідним попередженням. Отже, саме існування ночі як природного добового ритму чергування світла/темряви, спання/неспання, прохолоди/спеки передбачає створення у свідомості людини відповідних психічних моделей, специфічних стереотипів мислення, які проектуються на її поведінку. Найбільш значущими з міфологічного погляду вважались ночі у кінці тижня “проти неділі”. За місячним календарем саме ця ніч вважалась перехідною, оскільки знаменувала закінчення однієї і початок наступної фази місяця. Але найсильнішою у магічному сенсі вважалась ніч після повнолуння “на молодий місяць”, семантика якої ототожнюється із семантикою міфологічного “абсолютного початку”: “Побачивши з правої сторони молодий місяць в перший раз після повнолуння і, перехрестившись, промовити: “Тобі, місяцю з повні, а мені на здоров’ї подивитись і хороше надивитись”.
Незалежно від того, коли відбувався обряд лікування (вдень/вночі), час його проведення мав бути сприятливим. Тому особливого значення набуває власне поняття “часу” у замовляннях. Так, перед лікуванням промовлялась молитва, після чого йшло заклинання “часу”: “в первім разі, лучшім часі”; перед тим, як викачати хворобу яйцем, промовляли: “Стань мені першим разом, ліпшим часом, стань мені, Господи, до помощі!”; від хвороби у худоби: “Першим разом, Господнім часом, на синьому морі лежить камінь, на камені – кам’яна корова”; “Їхав чоловік першим разом (другим, третім разом), святим часом через калиновий міст”. Семантика словосполучення “першим разом, ліпшим (святим) часом” пояснюється спробою замовити хворобу з першого разу, тому йому надають ознак “ліпшого”, “святого”, “Господнього”. Щоб посилити замовляння (подвоїти, потроїти і т. п.) текст промовляли декілька разів: “Іди собі за дев’ятим разом, ліпшим часом”; “в другий раз, в добрий час”; “в другий раз, в Божий час”.
Крім вибору граничного часу (ранок/вечір), “час” лікування мав бути максимально захищений від різноманітних впливів, оскільки саме у цей момент відкривається/закривається шлях до потойбічного світу – світу хвороб і магічних помічників. У зв’язку з цим (аналогічно до оберегів, які використовувались для охорони простору: знаки на будинках, дорогах, одязі, тілі) існували заклинання, які мали охороняти “час” можливого проникнення хвороби (час виникнення хвороби називали “лихим”): ”Сохрани мене, Господи, і в часі, і в получасі, повсякчас, на усяке время Христове”. Пор. з “просторовим” оберегом: “У кровать ложусь, хрестом стелюсь, хрестом укриваюсь, ангели по боках, спасителі в головах”.
Цікавими видаються також аналогії між відрізками часу, якими вимірюється сила хвороби і поминальними обрядами, що підтверджує співвіднесеність хвороб з потойбічним світом: “пристріт… ранній, денний, сутковий, тридневний, годовий”33. Епітети-характеристики пристріту “триденний” і “річний” ототожнюються з ритуальними “трьома днями” і “роковинами” за померлим.
Замовляння як текст сприймається звичайним слухачем за допомогою ритму. Інші текстові ознаки – змістовність, асоціативність, емоційність (маємо на увазі не обрядову, а текстову емоційну наповненість) втрачають свою актуальність. Ритм замовляння досить специфічний, він може змінюватись декілька разів або вражати своєю монотонністю. В тому чи іншому випадку даний ритм дещо відмінний від звичного, і несе у собі певний внутрішній дискомфорт, чи навпаки, заспокоює, присипляє. Зі зміною ритму змінюється сприйняття дійсності/часу, що використовувалось у світових магічних практиках (камлання шаманів, голосіння, звуки ритуальних барабанів, обрядові танці і т. п.). Важливе і суттєве у повсякденному житті перестає бути таким при зміні ритму і навпаки34. Звідси кардинальна зміна поведінки при проведенні релігійних свят. Зміною звичного ритму відзначаються також ініціативні обряди – повторення ієрофантом стану клінічної смерті і повернення до життя. Циклічність життєвого ритму при цьому значно збільшується у порівнянні з буденним сприйняттям від засинання/просинання до вмирання/воскресіння. Описи таких метаморфоз зустрічаються у міфології і фольклорі (перевтілення бідного дурня на царевича-красеня, бідної дівчини на царівну і т. п.). Відбувається концентрація часу – раптове перетворення замість тривалої еволюції. Подібні ритмічні зміни (маніпуляції ритмом) спостерігаються також у лікувальній магічній практиці українців. Так, шептухи, замовляючи недугу, промовляють текст у відповідному ритмі, який проявляється не лише у тональності і гучності, які можуть змінюватись, але і в будові самого тексту, а саме: асонансах і алітераціях. Серед приголосних, як правило, повторювались тверді звуки (шиплячі, дрижачі, свистячі), що створює специфічну ритміку, задає необхідний напрямок тексту, створює враження безперервного мовного потоку, нагнітає психіку слухача: “Їхав святий Петро на білім коні, кінь біжить, аж камінь січе, да буде проклята кров, котра потече”; “На морі, на лукомор’ї стоїть дуб розложистий, барзо хороший, на тому дубі цариця Яриця … посилай ти три сестри: Марію-Полумарію, Анну Полуанну, Лукер’ю-Полулукер’ю”; “Колючка-колючище, ти й болюча, ти й шипуча, … одступися, розійдися од рожденного, хрещеного, молитвенного раба Божого N”. Підпадаючи під вплив текстового і ритуально-дієвого ритму замовляння, хворий здатен увійти в легкий психічний транс, який змінює звичне часове сприйняття, загострює слухове відчуття дійсності (у буденному житті навколишній світ сприймається переважно за допомогою зору).
Поетична система українських замовлянь оперує міфічними образами, які реально сприймаються лише за встановленого (логічного, звичного) часового сприйняття, тобто вони перебувають в “іншій” просторово-часовій реальності. ”Перехід” на інший рівень свідомості нелогічного, інтуїтивного світосприйняття характеризується його зміною і відбувається спонтанно чи штучно. Люди з тонкою психічною організацією схильні до відповідних перевтілень, тому для них необхідний лише зовнішній поштовх для подібного переходу. Таким поштовхом може бути зміна звичного ритму, який досягається за